МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА АВІАЦІЙНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Курсова робота

З дисципліни "Історія психології"

На тему: "Психологічні аспекти буддизму"

Виконала:

Студентка групи 207, ГМІ

Савченко Марина Геннадіївна

Керівник:

Злагодух Вікторія Вікторівна

Київ 2009

План

Вступ

1. Буддизм в системі культури

1.1 Виникнення буддизму та особистість його засновника

1.2 Поширення буддизму

1.3 Вплив буддизму на культуру

2. Основні ідеї

2.1 Концепція світу

2.2 Карма і переродження

2.3 Відношення до концепції Бога

2.4 Відношення до метафізичних питань

3. Психологічні теорії в буддизмі

3.1 Буддійська концепція "Я"

3.2 Судження сучасних буддистів про суть власного "Я"

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Буддизм - найбільш древня універсальна світова релігія, яка виступає загальним релігійним компонентом різноманітних компонентів Сходу від Індії до Японії. Його філософія глибока та оригінальна, при чому інтелектуальний потенціал філософії високий навіть на фоні досить серйозних пошуків мислителів Упанішад.

Метою даної роботи не є систематичне викладення основ вчення Будди. Є досить багато книг, які висвітлюють це питання. Більшість з них видані останнього десятиліття і перекладають вчення на мову більш доступну для розуміння сучасними людьми.

Цінність даної курсової роботи полягає в тому, що в ідеальному випадку вона дозволить прослідкувати, як відображаються ідеї буддизму в свідомості конкретної особистості - автора.

Дана курсова робота не передбачає наукової новизни для оточуючих. Новизна цієї роботи полягає у пізнанні нових цінностей конкретним індивідом - автором.

Об’єктом курсової роботи є вивчення релігійних засад буддизму, як релігії, концепції особистості в буддизмі та відношення особистості до навколишнього світу та самої себе.

Предмет роботи полягає у вивченні психологічних засад буддизму, як концепції розвитку особистісних якостей індивіда, методів впливу буддизму на формування східної думки серед людей слов’янського походження.

1. Буддизм в системі культури

1.1 Виникнення буддизму та особистість його засновника

Буддизм виник перш за все як прояв свободи віросповідання в боротьбі із закостенілою брахманською ортодоксією і зовнішнім ритуалізмом. Буддизм відкинув і брахманське вчення про сакральність сословно-варнової системи, і авторитет священних Вед, стверджуючи, що будь-яка людина може стати святим - архатом чи Буддою. Між тим, буддизм є лише повторенням філософії упанішад (заключної частини Вед) з новим наголосом. Рівнодушність до авторитету Вед і обрядова набожність, віра в закон карми, переродження і можливість досягнення мокші чи нірвани, доктрина про непостійність світу та індивідуальність - все це є спільним для упанішад і Будди. Таким чином буддизм став очищенням витоків релігії ("замутилися джерела водяні"). І як виявилося, Будда не лише очистив "джерело", але і створив універсальне, живе вчення, яке здатне до "самоочищення" і до постійного оновлення. [2]

Засновником буддизму вважається Сіддхартха Гаутама, відомий всьому світу під ім’ям Будди-Просвітленого. Син царя із племені шакья (каста кшкатріїв-воїнів), Сіддхартха Гаутама народився близько 567 року до н. е. в місті Капілавасту. Згідно загальноприйнятій біографічній схемі цар, щоб не збулось пророцтво знаменитого аскета Асіта Девали про аскетичну кар’єру єдиного спадкоємця, оточує його розкішшю і робить все, щоб принц не мав ніяких турбот. Він хоче уберегти юнака від печалей оточуючого світу. Але Сіддхартсі все-таки вдається вибратися з межі палацу і там відбуваються три його зустрічі з реальністю: з хворим, старим і з похоронною процесією. Так безтурботний царський син дізнається, що в світі є хвороба, старість та смерть. [2] Згідно з деякими версіями, він зустрічає ще й відлюдника, що наводить його на думку про можливість знайти вихід із коловороту страждань цього світу. Приголомшений власними відкриттями майбутній Будда приймає рішення шукати цей вихід. Він біжить з палацу і у віці 29 років приєднується до бродячих відлюдників, з якими проводить 6 років. [1]

Потрапивши в оточення аскетів, Будда швидко оволодіває різними технічними прийомами логічного самообмеження і легко входить в найбільш складні логічні стани, але його постійно переслідує думка про те, що таким способом він не пізнає істину. Після чергової невдалої спроби досягнути просвітлення шляхом зменшення раціону і затримки дихання (будучи близько до смерті) відлюдник Гаутама приходить до остаточного розуміння того, що йому потрібно шукати інший шлях. Він займається роздумами і молитвами. [2]

Сидячи під деревом бо (індійською смоковницею) Гаутама постійно і непорушно дивився на схід, і його розум був націлений на одну мету: "Я не зійду з місця, поки не досягну вищого і абсолютного блага". Він провів під деревом сім тижнів. Одного разу, коли він все ще був у глибоких роздумах, відпочиваючи під деревом, якому його послідовники дали назву Бодхінанди, або "трон розуму", він переживає стан бодхи - "просвітлення", чи "пробудження". Він оволодів тим, чого шукав. Після цього починається його проповідницька діяльність.

Кількість учнів Будди поступово збільшувалася. Вони об’єднувалися в буддійські общини - сангхи (перша з яких була заснована самим Буддою), котрі потім розвивались у буддійські монастирі. У всі напрямки були розіслані місіонери для навчання новому вченню. [2] Цілий ряд брахманів наслідує буддизм. Багато людей стає мирськими учнями Будди; навіть кільком жінкам було дозволено організувати орден буддійських монахинь. [1]

Коли після місіонерської діяльності, яка продовжувалася приблизно сорок років, Будда зрозумів, що наближається час для нього відмовитися від свого тіла і досягнути парінірванни - остаточного звільнення, він витратив останні години на поради і настанови монахам, що зібралися навколо нього. Останніми його словами були: "Усі складові частини буття перехідні; старанно трудіться заради вашого врятування". Легенди передають, що помер він у віці восьмидесяти років. Будда відомий під кількома іменами, в тому числі Шакьямуні - мудрець із Шакьїв і Татхагата - той, що досяг істини.

1.2 Поширення буддизму

Оскільки буддизм в якості останньої інстанції визнає лише індивідуальний досвід, він закликає не відноситись до вчення як до догми. Будда закликає застосовувати положення його вчення на практиці, і якщо вони не витримують такої перевірки, то відкидати їх. [1]

"Ви вивчали Вчення, слухаючи слова Володаря Будди, і заучували їх напамять. Чому ж ви не навчались із своїх власних глибин, дослухаючись до звуків лише вам притаманної Дхарми (вчення), чому не втілили її в своєму житті шляхом послідуючих роздумів?" [8]

Крім того, сам Будда розглядав своє вчення, як пліт, за допомогою якого можливо переплисти океан сансари (недосконалого, мінливого буття) і досягнути протилежного берега - нірвани. На тому березі пліт більше непотрібний. Тому той, хто досяг нірвани полишає вчення. Його подальший шлях лежить поза межами думок і слів.

Після смерті засновника його вчення передавалося із вуст і вуста, доки не було записано до І століття нашої ери і склало буддійський канон - Трипитаку (три корзини), що складався з трьох частин - сутр, які вважалися справжніми викладеннями проповідей Будди. Віная - тексти, присвячені нормам монастирського гуртожитку та монастирській дисципліні, та Абхідхарма - тексти, присвячені викладенню філософської і психологічної проблематики буддизму. [7]

В буддійських сутрах багато невідповідностей, що пов’язано не лише з розмиванням і розвитком основ вчення з часом, і з тим, що слова Будди завжди були призначені для певної людини, яка слухала його вчення в певний час і певному місці. Головною метою Будди було не створити вчення, а направити дану конкретну людину до визволення. Тому вчення Будди з часом дало початок великій кількості буддійських шкіл, які розвивали ті чи інші положення раннього буддизму. [1]

Поступово в буддизмі формуються два основних напрями: Хінаяма - мала колісниця, самоназва - тхеравада (вчення старійших) та Махаяна - велика колісниця. Перший з цих напрямів називають також південним буддизмом, оскільки він розповсюджений в країнах південно-східної Азії, а другий - північним буддизмом, що спричинене його розповсюдженням в країнах, розташованих на півночі від Індії. [8]

Релігійним ідеалом Хінаяни є архат (гідний), тобто святий, що повністю слідує монастирським обмеженням і писанням, той, що досягнув нірвани. Нірвана досягається індивідуально і лише завдяки власним зусиллям. Досягнути її можуть лише монахи, а метою мирян є турбота про сангху і покращення своєї карми. [2] Будда не розглядається як божество чи надприродна істота, це лише людина, першовчитель, котрий знайшов, завдяки власним зусиллям, шлях до визволення і вказав його іншим людям. Він досяг нірвани і у світі більше ніяк не присутній. Тому всі молитви та інші форми культу мають сенс лише як меморіальні акти, метою яких є ушанування пам’яті вчителя і згадка про нього як про приклад для наслідування.

Орієнтація Хінаяни майже виключно на монастирську нішу обумовили її обмежене поширення в країнах, які традиційно пов’язані з Індією. [7]

Ідеалом Махаяни, навпаки, є бодхісаттва (той, чия суть - просвітлення), тобто святий, що досяг вищого пробудження і здобув стан Будди, але відмовився від вступу остаточну нірвану

(парінірвану) на користь спасіння всіх живих істот. Бодхісаттви дають обіцянку не вступати в нірвану доти, поки не її не досягнуть усі живі істоти. Головні якості бодхісааттви - премудрість, тобто здатність прорахувати істинну реальність, і велике співчуття, що проявляється у вмінні рятувати велику кількість живих істот. [7]

Перш за все бодхісаттвою називають будь-якого віруючого, який прагне втілити таку альтруїстичну місію. Пізніше цим словом почали називати лише великих святих, наділених надприродною могутністю, сильніших за богів старої ведичної релігії і тих, що мають велике співчуття. Такі бодхісаттви як Авалокітешвара, Тара, Маньджушрі, Самантабхадра та ін., стали найпопулярнішими об’єктами культу, надій і благоговійного шанування мільйонів віруючих.

Культ бодхісаттв настільки важливий для Махаяни, що її часто навіть називають Бодхісаттваяною - колісницею Бодхісаттв. [1] [2]

Будда (в Махаяні) в суворому сенсі цього слова - вічна і пробуджена природа, істинна реальність. Іноді в більш пізніх писаннях він набуває рис без якісного абсолюта, на подобі Брахмана адвайта-веданти. Махаяна також навчає, що кожна жива істота наділена природою будди і є буддою потенціально.

На відміну від Хінаяни, Махаяна звертає увагу не лише на монахів, а й на віруючих, прагнучи навернути якомога більше людей до релігіозної практики. При цьому Махаяна стверджує, що досягнути стану будди можуть не лише монахи, а й окремі благочестиві і мудрі миряни.

Розповсюджуючись за кордонами Індії, Махаяна проявила виключну гнучкість в пристосуванні до нових умов і характеру нових культур і цивілізацій (синтез китайських традиційних вчень і положень Махаяни породив одну із найбільших шкіл буддизму - Чань-буддизм), що й дозволило їй зробити буддизм світовою релігією.

1.3 Вплив буддизму на культуру

Вплив буддизму на культуру Індії та інших країн надзвичайно широкий і багатогранний і тому заслуговує окремого дослідження. Але я на даний момент вимушена обмежитися загальним оглядом. [7]

Поява і поширення буддизму стало каталізатором усіх творчих сил Далекого Сходу. Буддизм сприяв оновленню традиційних релігій країн Сходу - ведичної релігії в Індії, котра потім витіснила буддизм, даосизму і конфуціанства в Китаї, що потім створили разом з буддизмом єдиний світогляд китайців; синтоїзму в Японії, котрий також нерозривно пов'язаний з буддизмом. [8]

Перш за все, буддизм значно вплинув на східну архітектуру, скульптуру, живопис, музику, танець, театр.

Буддійська архітектура надавала національній архітектурі країн Далекого Сходу нові риси, котрі на даний момент вважаються традиційними. Під дією ідей буддизму розцвіло садове мистецтво. Ніяка інша релігія не була так тісно пов’язана з рослинним світом, з красою природи як буддизм. З Індії буддійський храмовий сад перекочував до інших країн - Китай, Корею, Японію, де дав життя садам нового типу (в Японії знаменитий "сад каменів"). [1] [2]

Розвиток скульптури проявлявся перш за все у створенні для храмів і монастирів величних і вишуканих скульптур Будди і Бодхісаттв. Буддійські монастирі століттями були одними з головних центрів культури Далекого Сходу. Тут проводили свій час в пошуках натхнення покоління поетів, художників, вчених і філософів. [7]

Разом з буддизмом в Японію перейшла і китайська "абетка". Китайські монахи винайшли мистецтво ксилографії, тобто книгодрукування - розмноження тексту за допомогою матриць - дощечок з вирізаними на них дзеркальними ієрогліфами. [1] [7]

Мистецтво чаювання вперше виникло в буддійських монастирях, як засіб збадьорення для багатогодинних медитацій. Завдяки буддизму на Сході незакінченість стала універсальним принципом, пронизуючим як традиційне, так і сучасне мистецтво, причому художники творять за принципом "природа - міра краси" що протилежно європейському принципу "людина - міра краси". Для буддизму характерна прив’язаність до притч, до образної метафори і порівняння. В Японії буддизм повність асимілював древній театр "Но", наповнивши його своїм змістом.

Вплив буддизму на західні країни до ХІХ століття був непомітним. З розвитком науки і техніки, в країнах Західної Європи посилюється культурна криза. Буддизм вплинув і на становлення сучасного психоаналізу (Фромм, Фрейд, Юм). Головний же вплив буддизму на культуру - саме в збереженні і розвитку вічних ідеалів людства - Істини, Любові і Краси, без яких неможливе саме поняття "культура". [7]

2. Основні ідеї

2.1 Концепція світу

Основою буддизму є чотири благородні істини:

існує страждання (духкха);

у нього є причина;

воно може бути припинене;

є шлях, що веде до цього.

Отож, основою буддизму є істина про страждання. Страждання (духкха) розуміється буддизмом не лише як фізичне, а й як страждання "душі". "народження є стражданням, старість є стражданням, смерть є стражданням. Возз’єднання з неприємним є стражданням, роз’єднання з приємним є стражданням, будь-яке незадоволене прагнення є стражданням. Коротше кажучи, всі п’ять складових людської сутності є стражданням" ("Дхаммачаккаппаватанасутта"). Страждання розглядалися як форма існування індивіда. [8]

Однак подібне існування не є істинним, оскільки страждання неприродне. Тому і необхідне позбавлення від такої форми існування, тобто позбавлення від страждань. Для цього потрібно лише зрозуміти причини його виникнення. Головною причиною страждання в буддизмі вважається "невідання" (авідья), котре є початком ланцюга причинно-наслідкових зв’язків, які призводять до страждань. Авідья полягає в неістинному уявленню про "самотність", неістинному почутті "я". одним із найважливіших положень буддизму є теорія не існування індивідуального "я" (душі). [6] [3]

2.2 Карма і переродження

Поняття карми і перевтілення в буддизмі нерозривні. Коротку і досить точну характеристику буддійського вчення про переродження наводить О.О. Розенберг: " за вченням буддизму, кожна особистість з усім тим, що вона є і мислить, з усім її внутрішнім і зовнішнім світом, є нічим іншим, як тимчасове поєднання безпочаткових і нескінченних складових частин, як стрічка, сплетена з безпочаткових і нескінченних ниток. Коли приходить те, що ми називаємо смертю, тканина з певним узором начеб розпускається, але ті ж самі неперервні нитки з’єднуються заново, з них плететься нова стрічка з новим візерунком". В буддійському вченні переродження не є переселенням душі в нове тіло. Метою буддійського "спасіння" не в розриві комбінацій дхарм, що складають дану особистість, в даному циклі перероджень, а у припиненні будь-якої комбінації. Карма і є тією силою, що "поєднує повздовжні" нитки в "основу тканини". [8] З припиненням дії карми, "нитки" перестануть сплітатися. Вчення про карму є частиною традиційної індійської філософії. Буддизм лише розширив концепцію карми, посилив її етичну направленість. Карма - деяка безособова неухильно діюча природна сила, що втілює в себе закон причинної обумовленості. Закон карми не накладається ззовні, він закладений в самій нашій природі. Кожна дія має свою причину, і в неї будуть свої обов’язкові наслідки. "Блага" дія матиме "благі" наслідки, "дурна" дія матиме "дурні" наслідки. Дія карми - це збудження якогось життєвого закону. [6]

Для розуміння механізму дії карми можна скористатися такою асоціацією: [8] людина, проходячи в лісі однією дорогою кілька разів з часом протоптує стежинку, тому і інша людина, навіть не маючи зв’язку з першим, йдучи в тому ж напрямку безумовно скористається тією ж стежкою. Чим більше людей пройдуть стежкою, тим менша вірогідність, що в когось виникне бажання з неї зійти. Так само ї дії людини формують його карму (стежку), котра після його смерті (розпаду особистості), не зникає, а є силою, котра згідно схильностей попередньої особистості, незмінно формує нову особистість. Ця нова особистість пройде по протоптаній стежці, потім, можливо, зійде в сторону, але буде блукати лісом якщо не усвідомить, що ні лісу, ні заблукалого насправді не існує. [4] [3]

В простому розумінні кожна людина "заробляє" карму протягом життя, вчиняючи або не вчиняючи "моральні" або "аморальні" вчинки. Ця карма і визначить майбутнє життя "спадкоємця" його карми. Подібне притягується до подібного, і "злий" буде в "пеклі" або переродиться в "несприятливих" умовах на землі (впритул до переродження в тварин і комах), а "добрий" буде в "раю" або в праведних сім’ях і країнах, де процвітає вчення Будди, і через тисячі життів він накопить достатньо "заслуг", щоб побороти авідья і досягти Нірвани. [7] [8] [3]

Карма не визначає все майбутнє життя людини, вона лише визначає його схильності, котрі людина, якщо захоче, може змінити або перебороти, якщо докладе достатньо зусиль і набуде відповідних знань. Карма лишає людині свободу, достатню, навіть для того, щоб знищити її дію зовсім. Карма - закон абсолютної справедливості, оскільки він не має особистісного зачатку і йому непотрібно зав’язувати очі (як Феміді - богині правосуддя). Не може бути наслідку без причини і причини без наслідку. Будь-яка істота, доки ним керує авідья, не зможе не підпадати під закон карми. Тому, поки існує авідья, людина крутиться в колесі перероджень і його страждання можуть бути вічними. Коли ж ми розсіємо всі ілюзії і досягнемо найвищого стану - Нірвани, карма перестає діяти. Всі минулі дії і їх результати зникають назавжди. Стан свободи вищий від добра та зла. [3]

2.3 Відношення до концепції Бога

Буддизм відторгає концепцію Бога як певної надістоти чи духовної субстанції, котра є творцем чи основою цього світу і має звичку постійно вмішуватися у світовий порядок. Маючи закон карми, як найвищу справедливість буддизм не потребує в понятті Бога, котре абсолютно не потрібне у вченні про спасіння, де кожна людина сама творить свою долю, де лише від зусиль самої людини залежить, буде він вертітися як білка в колесі в цьому світі, чи досягне свободи. [5] [6]

Цікаві аргументи (і залізна логіка їх викладення) на користь цієї позиції викладені в "Індійській філософії" Радхакришнана: [8]

"В своїй розмові з Анатхапиндикою, Будда, за легендами висував наступні аргументи з приводу цього питання: "Якби світ був створений Ішварою, не було б ні змін, ні руйнувань, не було таких речей, як сум і нещастя, як справедливе і несправедливе, оскільки всі речі, чисті і нечисті, виходять з нього. Якщо печаль і радість, любов і ненависть, що виникають у всіх свідомих істот, - діло Ішвари, то сам він повинен бути здатен на печаль і радість, любов і ненависть, а якщо в нього є все це, то як можна говорити, що він досконалий? Якщо Ішвара творець і якщо всі істоти повинні мовчки підпорядковуватися владі їх творця, якою була б користь від добродіяння?" [8]

"Благословенний сказав Анатхапиндиці: "якщо під абсолютним розуміється щось, що не має зв’язку з усіма пізнавальними речами, його існування не може бути встановленим ніякими роздумами (хетувидьяшастра). Увесь Всесвіт, як ми її знаємо, - це система відношень - ми не знаємо нічого, що не відносно чи не може бути відносно до чогось. [8]

Якщо абсолютне позбавлене всіх якостей (ніргуна), то всі речі також повинні були позбавлені всіх якостей. Але насправді всі речі в світі визначаються якостями.

Тому абсолют не може бути їх причиною. Якщо ми будемо розглядати абсолют як щось відмінне від якостей, то яким же чином він постійно створює речі, які мають якості і проявляє себе в них". (Asvaghosha's Buddhacarita)". [7] [8]

В буддизмі боги із індійського пантеону та інші населяють Світ богів, там вони живуть в своє задоволення, насолоджуються життям. Але вони смертні, В буддизме боги из индийского пантеона и остальные населяют Мир богов, там они живут в свое удовольствие, предаются наслаждениям. Но они смертны, відчувають на собі дію карми. Тому рано чи пізно вони перевтілюються в світі людей, єдиному, де можливо досягнути звільнення - Нірвани. [3]

2.4 Відношення до метафізичних питань

Буддизм - практичне вчення, головна мета якого - врятуватись, здобути звільнення, досягти Нірвани. Все, що не сприяє досягненню цієї мети відторгається. все, що не перевіряється безпосереднім досвідом (роздумами, застосуванням в щоденному житті, в практиці медитації), меншою мірою, лишається Буддою без відповіді.

Тому метафізичні питання про нескінченність світу, вічності світу, зверхності душі над тілом, існуванні архату після смерті лишаються без відповіді.

Ці питання лишаються без відповіді.

Ці питання не ведуть до спасіння, замість того, щоб розвіювати ілюзії, вони їх створюють. У стані авідья людина не може зрозуміти відповіді на ці питання, а той, що досяг Нірвани не зможе знайти слів, щоб дати на них відповіді. [4]

Це подібно до того випадку, коли людині, пораненому отруєною стрілою, його друзі, товариші чи близькі привели лікаря, але ця людина сказала: "я не хочу витягувати стрілу, поки не дізнаюся, хто та людина хто поранив мене: чи з благородної він родини, чи він принц, міщанин чи простий слуга; " чи яке ж його ім'я і до якого прізвища він належить; чи він високий, чи низький, чи середнього зросту". [5] [6]

Воістину така людина помре раніше, ніж дізнається відповіді на ці питання".

"Я є", "Я не є", "Я буду", "Я не буду" є по суті некорисними думками. Некорисні думки є хворобою, язвою, заносом.

Але той, хто переборов усі некорисні думки називається безмовним мислителем. І мислитель, Безмовний, не виникає більше, не повертається більше. Йому не відомі більше ні трепіт, ні страсті". [8]

3. Психологічні теорії в буддизмі

3.1 Буддійська концепція "Я"

Вчення стверджує, що якщо ми захочемо проаналізувати, що таке насправді наша індивідуальність, наша особистість, ми не зможемо її знайти, оскільки тілесна форма, сприймання, почуття, схильності та інтелект є непостійними. Рис Девідс вказує "Не може бути індивідуальності без співставлення, не може бути складання і з'єднання без становлення; не може бути становлення різноманітним без розпаду, зникнення, котре рано чи пізно буде повним". [6] Це вічний процес, в якому немає нічого постійного - ні назви, ні форми. "Бодхисаттва сказав своєму паломнику: "Ти хочеш випити води з Гангу, що пахне лісом?" паломник відповів відповів так: "Що таке Ганг? Чи є пісок Гангом? Чи є вода Гангом? Чи є ближній берег Гангом? Чи є дальній берег Гангом? Бодхисаттва тоді відповів: "Якщо ти виключиш пісок, воду, ближній берег і дальній берег, то де ж ти знайдеш який-небудь Ганг?" [8] (Із Джатак). Коли ми уявляємо річку, ми уявляємо собі щось, що лежить в основі двох берегів і води; в тій же мірі неправильно ми уявляємо собі деяке індивідуальне "я" (душу), що лежить в основі двох станів. [6]

Поняття індивідуального "я", якщо його проаналізувати, зводиться саме до того, що деякі якості співіснують. Як "тіло" є назвою для системи якостей, точно так само і душа є назвою для суми станів, що складають наше духовне існування. Без якостей немає душі, як немає річки без двох берегів. [6]

Теорію існування індивідуального "я" прекрасно ілюструє Юм: "Що стосується мене, то коли я найближчим чином входжу в те, що називаю самим собою, я завжди спіткають про те чи інше приватне сприйняття, сприйняття тепла чи холоду, світла або тіні, любові чи ненависті, болю чи задоволення. Я ніколи ніколи не можу спіймати себе самому без сприйняття і ніколи не можу спостерігати щось, окрім сприйняття. Коли мої сприйняття на деякий час видаляються, як в здоровому сні, весь цей час я не відчуваю, що я не існую. А якщо б усі мої сприймання були видалені смертю і я б не міг думати і відчувати, не міг би бачити, любити і ненавидіти після розпаду мого тіла, то я був би цілком знищений, і я не уявляю собі, що ще потрібно для того, щоб зробити мене цілком неіснуючим. Якщо хто-небудь після серйозного роздуму буде вважати, що в нього інше поняття про себе самого, я повинен буду зізнатися, що я з ним більше не можу сперечатися. Все, що я можу припустити, це те, що він, можливо, точно так правий, як і я, і що ми суттєво розходимося по цьому окремому пункту. Він, можливо, сприймає щось просте і неперервне, що він називає собою, але в мені, я впевнений, такого зачатку немає. Однак, якщо не вважати деяких метафізиків подібного роду, я насмілився стверджувати відносно іншого людства, що всі люди являють собою лише пучки чи зібрання різноманітних сприймань, котрі проходять одне за другим з великою швидкістю і знаходяться в постійному русі і течії. Наші очі не можуть повернутися в очицях, не змінюючи наших сприймань. Наше мислення ще більш мінливе, ніж наш зір; всі інші наші почуття і здібності також беруть участь і цих змінах; немає ні єдиної душевної сили, котра лишалася б незмінною одною і тою ж, якби тільки не на одну мить". [8]

Якщо порівняти індивідуальність дорослої людини і дитини, з якої він виріс, ми знайдемо дуже мало схожостей між ними. Тут до речі буде привести запис з щоденника Андрія Платонова, зроблену ним незадовго до смерті: "…Если бы мой брат Митя или Надя - через 21 год после своей смерти вышли из могилы подростками, как они умерли, и посмотрели б на меня, что со мною сталось? - Я стал уродом, изувеченным и внешне и внутренне. -"Андрюшка, разве это ты?" - "Это я - я прожил жизнь". Із положень буддизму випливає, що єдине, що реально пов’язує дитину і дорослого, це ланцюг причин і наслідків, що з’єднують миттєві комбінації елементарних груп психофізичних станів з яких складається особистість. [1]

На дивлячись на відкидання індивідуального "я" як певної незмінної, самообумовленої субстанції, позиція Будди не є простою і визначеною як здається на перший погляд. Будда говорить, що ми виходимо за межі досвіду, стверджуючи, що за межами явищ є постійна душа. Оскільки поняття душі лежить за межами досвіду, про неї не можна сказати нічого визначеного. Тому Будда мовчить у відповідь на питання: "чи існує душа?". З його мовчання різні школи буддизму, як наслідок, зробили протилежні висновки. [6]

Нірвана.

"І от благородна істина про зникнення страждань. Воістину це - зникнення, так що не лишається ніякої страсті; це відмова, позбавлення, звільнення, нарешті, від цієї жаги". [8]

Нірвана - це кінцева мета буддійської практики. Слово "Нірвана" буквально означає "затухання" або "остивання". "Затухання" нагадує кінець. "Остивання" здається не повним знищенням, але тільки вмиранням страсті. "Звільнений розум подібний до полум’я". На ці два сенси слова "нірвана" варто дивитися як на негативну і позитивну сторони одного кінцевого стану буття, котре не може бути адекватно охарактеризоване у вираженнях, доступних розумінню. В будь-кому випадку нірвана, згідно буддизму, - це не блаженне єднання з богом, бо таке єднання є лише продовженням бажання жити. Нірвана - це потік абсолютно чистих станів свідомості. Шляхом руйнувань всього, що в нас є індивідуального, ми входимо в спілкування зі всім всесвітом і стаємо невід’ємною частиною деякого великого процесу. В будь-якому випадку абсолютно присутнє відчуття єдності зі всім сущим, що колись було чи могло б бути. Горизонт буття розширяється до кордонів всієї дійсності. Цей вид існування, позбавлений егоїзму, існування без часу, повного "віри, миру, спокою, блаженства, щастя, ніжності, чистоти, свіжості". [5] [7]

Індивідуальна свідомість досягає Нірвани, коли будь-яке відносне існування розпадається. Це - потусторонній світ мовчання. В одному сенсі це - самопотухання, в іншому - абсолютна свобода. Це затухання зірки при блискучому сході сонця чи танення білої хмаринки в літньому повітрі. Думка про те, що Нірвана - знищення, згідно слів Будди, є "брудною єрессю". [8]

Будда не намагається дати визначення нірвани, оскільки це корінний зачаток всього і не може бути визначеним. [3] Хоч і мається на увазі, що стан Нірвани є вищий вид діяльності, його все ж таки розглядають головним чином як дещо негативне, як пасивний стан. Справжня позиція Будди, вірогідно, полягає в тому, що Нірвана є станом досконалості, котрий ми можемо осягнути, а якщо нам доводиться характеризувати її, то краще всього відобразити її недоступність уявленню за допомогою негативних характеристик, а її багатство змісту позитивними предикатами, маючи весь час на увазі, що такі характеристики в кращому випадку хоч приблизно вірні. [6] [8]

3.2 Судження сучасних буддистів про суть власного "Я"

На сьогоднішній день вчення Будди в нашому розумінні підтримується загалом тими людьми, хто шукав відповіді, але не прагнув сліпо йти протоптаними шляхами традиційних релігій. Цих людей притягує відношення буддизму до пошуків істини. Їх не заставляють повторювати вже виведені канони буття, вони самі вільні шукати шлях, напрямок власних пошуків істини.

Дуки, наведені нижче, були взяті з групи підтримання буддизму на одному із популярних соціальних ресурсів. Обговорення піднімало тему відношення особистості до власного "я". Далі мовою оригіналу приведені деякі думки: [9]

• У меня есть имя, но это не я, у меня есть тело, у меня есть... много чего но всё это не я. Всё это лишь моё. Но кто я? может я лишь связь между этими предметами или все эти предметы и есть я?... .

• чистое сознание с литое с бытиём не бытиём!

• Я - это точка "Я есть")) Я отбрасываю все внешнее и внутренне, пока не остается того, что отбросить невозможно, это центр, это ядро, это Я.

• Я тоже не могу найти в себе ничего такого, что я мог бы назвать собой!:) И только в совокупности взаимозависимых частей и собственных качеств, а также в движении мысленного потока есть некое ощущение своей самобытности!:) Но как только я пытаюсь зацепиться хоть за что-то, чтобы увидеть себя:), то оказывается что и не за что... вот вроде только что. ., было одно чувство, мгновение... и его уже нет, его место занимает совсем другое, хотя и прослеживается их непрерывность, похожесть и взаимовозникновение одного из другого! И то, все это замечаешь, только при сосредоточении на этом всем, а так кажется, что одно и тоже чувство, ощущение или мысль может длиться долгое время! Наверное то же можно сказать и про время жизни человека - как личности... создается иллюзия постоянства собственного "Я"!:)

• тоже самое что описать табуретку

• малюсенькая часть всего

• Я - это беспрепятственная и безграничная способность воспринимать и понимать. .

• Помнится ещё в школе, в младших классах, меня интересовал вопрос, кто же там внутри меня смотрит моими глазами на это всё? Почему это всё находится в этом теле прямо сейчас и здесь?. и страшно было, когда после не длительного ожидания, возникало ощущение, что я проваливался куда-то в пропасть, в темноту. Но интересно было вызывать это ощущение вновь и вновь. Сейчас как ни сосредотачиваюсь не могу добиться той же лёгкости концентрации. М-да. .

• возникало чувство чего-то невероятно большого и одновременно невероятно маленького. И все это был я. Причем одновременно.

• Моей любимой детской мыслью было представлять, что я вся состою из вселенных и вне меня мириады миров:) И бесконечно в любом направлении:) Я была и гулливером, и, одноременно, внутри меня была куча гулливерчиков, и я одновременно была гулливерчиком в громадном гулливере, а он - также, и так далее:)

Это давало совершенное свободное принятие мира и внутри, и снаружи и полное ему непротивление. Я чувствовала себя частью всего:) При очень маленьком содержании Я:) Чего себя выделять, если ты и так во всем, и все в тебе:) Я тогда в это спонтанно верила... ... Гулливеры всех размеров - объединяйтесь:)

Усі ці думки мають різний зміст, форму та напрямок. Це підтверджує основну ідею буддизму про самостійність вибору шляху в пошуку істини. Всі думки виражають свідомий пошук істини людиною, яка сама прагне обирати свій життєвий шлях.

Висновки

Виконання курсової роботи з історії психології на тему "Психологічні аспекти буддизму" розбудила в мені живий інтерес до подальшого вивчення зв’язку релігійних поглядів людини з її психологічними характеристиками; викликало бажання поглибити власні знання в релігійній тематиці, зокрема в концепціях буддизму, а найголовніше - підштовхнуло до визначення напрямку пошуку істини у світогляді. Розгляд психологічної тематики буддизму підвів до роздумів з приводу розуміння власного місця у світі, життєвих орієнтирів, принципів та правил життя в оточуючому світі.

Під час виконання даної роботи я мала можливість познайомитися та поспілкуватися з сучасними представниками буддизму в нашій країні, спробувати розібратися в їхніх розуміннях концепції світу. В процесі цього спілкування я ще раз могла пересвідчитися в правильності основної ідеї буддизму - що кожен повинен самостійно шукати істину життя. Нагадаю, що саме цей принцип і став вирішальним у виборі теми курсової роботи.

Що ж до буддизму, як релігії, то він займає одне з провідних місць у житті східного суспільства - Індії, Тибеті, Китаї, Японії, та ін. але цікава тенденція спостерігається - останніми десятиліттями все більше людей слов’янського суспільства шукає істину саме в буддизмі, а не в православ’ї. Думаю, це спричинене вільним характером в буддизмі, саме те, чого в християнстві замало.

Список використаної літератури

1.Васильев Л.С. История религий Востока. - М.: Высшая школа, 1988.

2.Говинда Л.А. Психология раннего буддизма. Основы тибетского мистицизма. - СПб.: "Андреев и сыновья", 1993

3.Дэви-Неел А. Посвящения и посвященные в Тибете. - СПб.: Орис, 1994.

4.Лекции по истории религии. - СПб.: Лань, 1997.

5.Лысенко В.Г., Терентьев А.А., Шохин В.К. Ранняя буддийская философия. Философия джайнизма. - М.: Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 1994.

6.Психологические аспекты буддизма. - Новосибирск: Наука. Сибирское отделение, 1991

7.Поликарпов В.С. История религий. - М.: "Гардарика", "Экспертное бюро", 1997.

8.Радхакришнан С. Индийская философия. - М.: "МИФ", 1993.