1

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра педагогіки і методики

початкового навчання

Дипломна робота

Формування екологічної культури молодших школярів у сучасній початковій школі

Тернопіль – 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Формування екологічної культури як психолого-педагогічна проблема

1. Теоретичні основи проблеми

2. Формування екологічної культури школярів:психолого-педагогічний аспект

3. Система екологічного виховання у сучасній початковій школі

Розділ 2. Практика забезпечення екологічного виховання молодших школярів в сучасних умовах

2.1. Система формування екологічної культури на уроках у початкових класах

2.2. Пошук шляхів вдосконалення системи формуванняекологічної культури молодших школярів

2.3. Авторські пропозиції і їх результативність

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Науково-технічний прогрес викликав бурхливий розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, зумовив появу великої кількості шкідливих речовин, побутових і виробничих відходів, що суттєво забруднюють і руйнують навколишнє середовище, викликають незворотні зміни в біосфері Землі. Спеціалісти стверджують, що в останні десятиліття планета Земля «працює на межі» своїх біологічних можливостей щодо підтримки життєдіяльності людства.

Екологічні проблеми, з одного боку, є наслідком науково-технічного розвитку людства, а з другого – вони інтенсивно впливають на економічне становище в тій чи іншій країні або її регіоні і, щонайголовніше, на менталітет суспільства. Тобто такі важливі категорії нашого життя, як культура, освіта, екологічна ситуація і економічне становище взаємопов’язані, нерозривні і визначають майбутнє не тільки будь-якої держави, а й людського суспільства в цілому.

Багаторічний досвід педагогічної роботи дає змогу стверджувати, що «взаємозв’язок освіти, культури й економічного становища і екологічної ситуації сьогодні визначає самопочуття людства, його роль у нашому житті зростає з року в рік, а екологічний компонент набуває все більшого значення» [40, с.19]. Крім того, виявилося, що «вирішити екологічні проблеми тільки на основі законодавчої бази або за допомогою економічних підходів швидко не вдається» [71, с.30].

Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Усвідомлюючи, що людство не може не втручатися в природу, маємо відшукувати нові шляхи, технології виробництва, за яких припиниться необдуманий та безвідповідальний тиск на навколишнє середовище, будуть враховуватись вимоги екологічних законів. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з дитячого, ще дошкільного віку.

В умовах сьогодення гостро постали перед людством екологічні проблеми: забруднення ґрунтів, повітря, водойм токсичними відходами, вимирання десятків видів рослин та тварин, озонові діри, збереження генофонду та ін. Головною причиною усіх негараздів природи була і є людина. Не усвідомлюючи свого місця у навколишньому природному середовищі, вона шкодить насамперед собі, своїм нащадкам.

Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все сказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думки друзів-однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця сприймають негаразди інших, сильніше співпереживають.

У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини – громадянина. Основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення. Для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству та урокам читання, під час вивчення яких необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей.

У процесі навчальної діяльності головне – «розпочати формування цілісного уявлення про природне і соціальне середовище, виробляти правильну поведінку в колективі і природі» [36, с.63]. У процесі вивчення різних навчальних предметів молодші школярі мають засвоїти знання про взаємозв’язок і взаємовплив живої і неживої природи, природи і виробничої діяльності людей та необхідність мінімального втручання людини у природні процеси, які у випадку недбалого ставлення можуть стати незворотними і некерованими.

Проблеми екологічного виховання та формування екологічної культури школярів досліджували як класики педагогічної думки (В.О. Сухомлинський [70], К.Д. Ушинський [72] та ін.), так і сучасні вчені-педагоги (В.П. Горощенко [16], Н.С. Жестова [24], Л.І. Іщенко [32], А.І. Кузьмінський [42], Н.Є. Мойсеюк [48], М.М. Фіцула [73], В.В. Ягупов [79] та ін.), методисти (Н.П. Байбара [1], О.А. Біда [5], О.М. Варакута [7], О.Л. Іванова [30], С.К. Іващенко [31], Н.С. Коваль [37; 38], І.М. Коренева [40], О.З. Плахотип [56], Г.П. Пустовіт [59], О.Н. Химинець [75] та ін.) та вчителі-практики (Г.М. Бондаренко [6], О.А. Гавриленко [13], Ю.І. Рева [62], Л.К. Різник [63; 64], Л.М. Руденко [65], А.О. Степанюк [69], О.І. Ткаченко [71], Н.В. Хлонь [76], З.А. Шевців [77] та ін.).

Відтак вчені виявили, що свідоме й бережливе ставлення до природи слід формувати з дитинства у сім’ї та школі, за умови активного формування екологічної культури й накопичення систематичних знань у цій галузі. Екологічне навчання і виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Отже, необхідність удосконалення процесу формування екологічної культури у початкових класах зумовило актуальність проблеми й вибір теми дипломного дослідження.

Об’єкт дослідження – екологічне виховання молодших школярів.

Предмет дослідження – педагогічні умови забезпечення екологічного виховання молодших школярів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити систему педагогічних умов забезпечення екологічного виховання молодших школярів у процесі навчальної діяльності.

Гіпотеза дослідження: формування екологічної культури молодших школярів буде значно ефективнішим, якщо воно здійснюється із врахуванням наступних педагогічних умов: зв’язок з життям, наступності, єдності діяльності на уроці і в позаурочний час, різноманіття форм екологічного виховання, практичної спрямованості у формуванні екологічної культури молодших школярів.

Відповідно до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені завдання дослідження:

1) Розкрити сутність та структуру екологічного виховання у початковій школі.

2) Розкрити шляхи та засоби екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку.

3) Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу екологічного виховання молодших школярів.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження.

Теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду з проблем екологічного виховання учнів.

Емпіричні методи дослідження: педагогічні спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, контент-аналіз.

Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо оптимізації процесу екологічного виховання у початковій школі.

Структура дипломної роботи.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків, таблиць.

Розділ 1. Формування екологічної культурияк психолого-педагогічна проблема

1.1 Теоретичні основи проблеми

Необхідність подолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорією та шкільною практикою завдання: на основі біосферного підходу підготувати екологічно грамотну людину, яка розуміє значення життя як найвищої цінності, здатна визначати своє місце у світі, брати участь в охороні навколишнього середовища, раціонально використовувати природні багатства, приймати свідомі рішення у сферах життя, де перекриваються інтереси людини як живої істоти, суспільства і довкілля. У системі підготовки екологічно грамотної особистості важлива роль належить початковій школі, яку можна розглядати як початкову ланку збагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення її з цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, гуманного ставлення до суспільства.

Однією з частин морального виховання школярів, що допомагає усвідомленню моральних норм суспільства і створенню моральних переконань, ідеалів та звичок поведінки, стимулює громадську і творчу активність людини, визначає мотиви її діяльності є екологічне виховання [79].

Екологічне виховання можна знайти й у структурі національно-патріотичного виховання молодших школярів, яке покликане формувати національний світогляд підростаючого покоління, глибоке розуміння основних засад держави та права та активну життєву позицію [73].

Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа – це першооснова існування людини, а людина – частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи.

Термін «екологія» був вперше запропонований Е. Геккелем ще у 1866 році [11].

На основі цього визначення побудовані інші, більш сучасні. Зараз екологію розглядають у широкому та вузькому значенні.

Екологія (у широкому значенні) розглядається як полідисциплінарна галузь знань про довкілля та сутність процесів її функціонування.

Екологія (у вузькому значенні) – це багатогранна комплексна наука, коло завдань якої охоплює практично всі питання, пов’язані зі взаєминами людського суспільства та біосферою планети, а також із гармонізацією цих відносин [59].

Екологія (грець. оіkos – дім, родина) – наука, що «вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів – від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами» [40, с.19].

У сучасній науці поняття «екологія» характеризується «єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей» [56, с.37].

Характерною особливістю концепцій екологічного виховання різних педагогічних шкіл є аналіз впливу природи, її явищ і процесів на становлення особистості школяра – його соціальний, фізичний, інтелектуальний, художньо-естетичний розвиток.

Проблема взаємовідношення людини і природи була предметом вивчення багатьох мислителів різних областей наукового знання минулого і сучасності. Ще в XVII столітті Я.А. Коменський звернув увагу на природовідповідність всіх речей, тобто на те, що всі процеси в людському суспільстві протікають подібно процесам природи. Цю ідею він розвинув у своїй праці «Велика дидактика». Епіграфом до цієї книги став девіз «Хай тече все вільно, без застосування насильства» [21, c. 20]. Коменський стверджував, що природа розвивається за певними законами, а людина – це частина природи, отже, в своєму розвитку людина підкоряється тим же загальним закономірностям природи [21, c. 23].

Найважливіше екологічне положення про невіддільність людини і природи та педагогічну цінність зміцнення гуманних почуттів дитини засобами природи підкреслювали такі великі педагоги як Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Ф.В. Дістверг і багато інших мислителів, кажучи про виховання у дітей «відчуття природи» як відчуття його ушляхетнюючого впливу на людину [34].

Не залишився в стороні від питань екології і вітчизняні педагоги. Так, К.Д. Ушинський зазначав, що пізнання об’єктивного світу неможливе без пізнання екологічних зв’язків, реально існуючих в ньому. Їх вивчення треба розглядати як необхідну умову формування у школярів основ світогляду [72].

Разом з тим вивчення екологічних зв’язків виконує важливу роль в розвитку у дітей логічного мислення, пам’яті, уяви. Ушинський помітив, що логіка природи – найдоступніша і найкорисніша для учнів [72, c.245]. А логіка природи, як нам відомо, полягає у взаємозв’язку, взаємодії компонентів, які її утворюють. Вивчення ж існуючих в навколишньому світі зв’язків служить однією з основних ланок формування екологічної культури школярів, необхідною умовою становлення відповідального відношення до природи. К.Д. Ушинський закликав розширювати спілкування дитини з природою і дивувався: «Дивно, що виховний вплив природи... так не достатньо оцінено в педагогіці» [72, c.246].

Проти вузького прагматизму і утилітаризму у відношенні до природи виступали російські просвітителі В.Г. Белінський, О.І. Герцен, Н.О. Добролюбов, Д.І. Піскарев та ін. Вони підкреслювали роль природознавчих знань у формуванні етичних якостей особи, регулюючих поведінку людини в природі [42].

Ідеї педагогів минулого про виховну цінність природи знайшли своє віддзеркалення в діяльності вітчизняних методистів у області природознавства О.Я. Герда, О.І. Бекетова, К.О. Тімірязева, Д.М. Кайгородова і багатьох інших [34].

Завдяки зусиллям видних ботаніків О.М. Бекетова і К.О. Тімірязева в шкільну практику вводяться елементи самостійного дослідження природи. О.Я. Герд, розробляючи дилему формування світогляду в процесі вивчення миру природи, піддав різкій критиці пануючий у той час формально-висловлюючий підхід і науково обґрунтував методи, що формують у дитини пізнавальний інтерес, спостережливість, самостійність мислення [34].

На початку XX століття в російських гімназіях вводиться програма вивчення природи, складена професором Д.М. Кайгородовим, який ставив виховну мету: розкриття доцільності в природі. Згідно даній програмі пропонувалося вивчати природу за частинами: сад, ліс, поле, річка, луг тощо. Учні повинні були вивчати рослинний світ і неорганічне середовище у взаємозв’язку, тільки по сезонах (вперше вводиться принцип сезонності) і лише на екскурсіях, (оскільки природу треба вивчати живу, красиву, справжню, а не засушену в гербаріях і колекціях). Виховна мета даної програми – пізнання закону дивовижної доцільності в природі і того «Великого розуму», яким «все створюється і управляється в природі і у всьому Всесвіті» [18, c.25]. На той час ідеї, запропоновані вченим, були новаторськими та сприяли як екологічній, так і етичній освіті учнів.

Російська школа зуміла зберегти все найцінніше з дореволюційної спадщини, проте ряд подій приводить до затвердження антропоцентричної установи по відношенню до природи. Так, в 20-х роках XX століття розповсюджується думка про необхідність проведення численних екскурсій в природу, велика увага надається практичним, дослідницьким, лабораторним роботам школярів [19, c.116].

Наступною віхою в розвитку екологічної освіти стало розповсюдження до кінця 70-х років поняття «комплексна, соціальна, глобальна екологія», що якнайадекватніше відображає суть досліджень із взаємодії людини і суспільства з природою в цілому. З’явився термін «екологічна освіта» і став загальновживаним. У педагогічній теорії це коло питань стало розроблятися в руслі нової області педагогічного знання – теорії і методики екологічної освіти, яка виробляла зміст, принципи, методи і форми екологічної освіти [34].

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, – писав Г. Ващенко, – треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи» [47].

«Гадаємо, – писав В. Сухомлинський, – що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо» [70].

Екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури [73].

Іншим визначенням проблему розглядають в більш широкому контексті. Екологічне виховання – це безперервний педагогічний процес, що не має завершених часових меж, а поступово переходить з однієї стадії в іншу і спрямовується на усвідомлення учнями морально-етичних норм та правил суспільства стосовно природи, формування ціннісної сфери особистості, моральних переконань про необхідність шанобливого ставлення до всього живого та власної відповідальності за майбутнє довкілля [59].

Екологічна культура учня – це сформована система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності» [30, с.41].

На нашу думку, саме друге визначення є більш повним та достатньо чітко характеризує проблему екологічного виховання.

Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку в учнів основ екологічної культури. Самою природою обумовлено соціальне призначення дитинства – адаптація дитини до природи і суспільства, здатність брати відповідальність за свої вчинки перед людьми, рослинним і тваринним світом. Початкова школа дає можливість сформувати пізнавальний потенціал екологічних знань для подальшої бази вивчення природничо-математичного циклу, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі, через ознайомлення з рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозв’язків і взаємозалежностей у природі, вивчення та дослідження куточків рідного краю.

Пізнання навколишнього світу розпочинається з накопичення чуттєвого досвіду, фактичного матеріалу, який осмислюється з метою засвоєння системи знань, адекватної навколишній природі з її зв’язками і залежностями. Учням початкових класів важко уявляти незнайомі предмети або явища природи. Одним із методів забезпечення наочно-чуттєвої основи засвоєння знань є спостереження. Це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів навколишньої дійсності. Воно підпорядковане конкретно визначеним цілям і вимагає вольових зусиль. Систематично спостерігаючи за об’єктами природи, діти вчаться спостерігати, у них формується така важлива риса, як спостережливість. Розвиток спостережливості впливає на структуру і зміст інших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибше мислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращі результати у навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси, позитивно впливає на поведінку.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень [1]:

а) світ природи – середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі;

б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;

в) естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за збереження, спонукає до природоохоронної діяльності;

г) розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

В процесі екологічного виховання учні мають набути знань про навколишнє середовище, його захист для збереження гармонії, краси, навчитися охороняти природу.

Такі знання, уміння й навички не існують без самого осмислення школярами екологічних явищ, а також естетичної краси власне природи. Окремою стороною розглядається розуміння учнями негативних наслідків дій людини в природі.

Таким чином, визначені концептуальні положення, принципи конструювання та критерії відбору змісту екологічної освіти і виховання учнів у школі, дозволяють виділити шість підсистем знань та інтелектуальних умінь екологічного змісту, котрі мають обов’язково набути учні.

Пізнавальна: про цілісність навколишнього середовища, природознавчі, соціально-політичні, соціально-економічні і технічні теорії, закони і закономірності, які забезпечують формування наукового світогляду особистості на всіх етапах її навчання та розкривають комплексність і взаємозв’язок антропогенного впливу на сучасний стан довкілля, екологічні проблеми і шляхи їх розв’язання у системі «природа – людина – суспільство».

Оцінна: про роль і цінність природи, місце і значення людини в довкіллі та характер і ступінь антропогенного впливу на нього. Оскільки основою знань, інтелектуальних умінь та практичних навичок оцінної діяльності учнів стосовно природи є аксіологічні знання, то це сприяє створенню таких психологічних станів особистості, які забезпечують ефективне формування морально-етичного компоненту свідомості особистості та її моральних установок щодо усвідомлення власної причетності та відповідальності за прийняті і здійснені нею рішення щодо розв’язання екологічних проблем своєї місцевості.

Нормативно-правова: про правові основи взаємостосунків людини і суспільства з навколишнім середовищем, а також правила і норми поведінки у довкіллі.

Прогностична: про сутність можливих напрямів і способів вирішення екологічних проблем та про можливу стратегію власної природоохоронної діяльності в навколишньому середовищі. Це ті знання, інтелектуальні уміння і практичні навички, котрі забезпечують не лише аналіз сучасного стану навколишнього середовища чи окремих його об’єктів, але й створюють основу для інтелектуальної, емоційно-ціннісної і практичної діяльності особистості з моделювання можливих напрямів охорони довкілля.

Діяльнісна: про можливі форми, методи і засоби вирішення екологічних проблем, проведення спостережень та досліджень; про мотиви і стимули активізації конкретної природоохоронної діяльності особистості в довкіллі.

Комунікативна: про основні правила поведінки та способи спілкування як в одновіковому, так і різновіковому учнівському колективі; про способи, напрями та підходи до спільного вирішення навчально-практичних завдань з вивчення та охорони природи, подолання непорозумінь, конфліктних ситуацій, вироблення і слідування власній чи колективній думці, позиції, рішенню.

Розв’язання цих завдань можливе безпосередньо на уроках природознавства, інших уроках та в позаурочний час. Тому вчитель має чітко визначати місце, призначення та перспективу кожного уроку, його зв’язок з іншими заняттями. Організовуючи процес вивчення навколишнього середовища – світу природи і людини, педагог має дібрати методи і форми, які стимулюватимуть навчальну діяльність, робитимуть її творчою, бажаною і цікавою для кожної дитини.

Інструментом для залучення учнів до пізнавальне діяльності є завдання-запитання, вправи, проекти, ігри, вікторини, творчі завдання, загадки екологічного змісту. Значну роль в екологічній освіті молодших школярів відіграють і позакласні заняття: екскурсії, турпоходи, КВК, свята на екологічну тематику.

Процес пізнання природи і її законів нелегкий. Він здійснюється поступово, шляхом спостережень відкриттів. Головна роль у цьому процесі належить учителеві. На уроках і в позаурочний час він формує в учні уміння приймати екологічно правильні рішення, виховувати почуття любові й бережного ставлення до природи, вчить застосовувати набуті знання в повсякденному житті [5].

Екологічна освіта – порівняно нова галузь педагогічної теорії і практики. Вона має забезпечувати реалізацію принципових загально-дидактичних положень, таких як системність і систематичність, наступність і неперервність, гуманізація і науковість тощо. Необхідність реалізації цих принципів посилює інтегрувальну функцію навчальних предметів початкової школи. На цьому етапі навчальної діяльності необхідно дати початкові уявлення та знання про природу і людину як основу екологічної культури та створити умови для аналізу природного довкілля [19].

Екологічна освіта у вузькому значенні – це отримання знань з допомогою тих спеціалізованих предметів і дисциплін, що містять у назвах термін «екологія» і скеровані на вивчення живих істот із середовищем їх існування [66].

Інші вчені, зокрема Г.П. Пустовіт розглядають екологічну освіту з боку філософської, психолого-педагогічної концепцій та визначають наступну сутність поняття «екологічна освіта».

Екологічна освіта – це неперервний процес засвоєння учнями знань, цінностей і понять, спрямований на осмислення і оцінку взаємозв’язків між людьми, їх культурою та навколишнім середовищем, що забезпечує поступальний розвиток навичок прийняття екологічно доцільних рішень, а також засвоєння відповідних правил поведінки в навколишньому середовищі [59].

Завдання екологічної освіти містять:

– формування системи знань про природу. Тобто системна педагогічна діяльність, що направлена на накопичення осмислених дієвих знань про навколишнє середовище. Це завдання є ключовим на теоретичному рівні засвоєння екологічних знань;

– розуміння взаємозв’язків і взаємозалежностей, що існують у природі (школа дає можливість сформувати пізнавальний потенціал екологічних знань для подальшго вивчення, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі, через ознайомлення з рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозв’язків і взаємозалежностей у природі тощо);

– формування позитивного ставлення до природи, норм поведінки у природі (це завдання є основою подальшого суб’єктивного усвідомлення учнем навколишнього середовища, як сукупності явищ і об’єктів у їх єдності і взаємозалежності. Суб’єктивне ставлення особистості до природи у цьому контексті розглядається як серцевина її суб’єктивного світу, де реальні й об’єктивні стосунки з природою обумовлюють сутність, кількісні і якісні показники її потреб і через процеси їх задоволення впливають на всю поведінку особистості);

– бажання зберігати і охороняти природу. Формування прагнень оберігати природнє середовище, непримиримо ставитися до недбалого використання природи; накопичення знань та вмінь власними силами зберігати та охороняти природу.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи – середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання у школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості школярів.

Перший етап (молодші школярі) – формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

Другий (5–7 класи) і третій (8–9 класи) етапи передбачають накопичення знань про природні об’єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

Четвертий етап (10–12 класи) – завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін.

В екологічному вихованні та освіті діють, зокрема, загальноприйняті методи виховання і методи екологічного виховання.

Розглянемо психолого-педагогічні методи екологічного виховання, запропоновані В.А. Ясвіним та С.Д. Дерябо.

Метод екологічних асоціацій (від лат. з’єднання) полягає в педагогічній актуалізації асоціативних зв’язків між різними психічними образами у контексті порушеної перед учнями проблеми. Цей метод часто використовують для встановлення певної аналогії між будь-якими проявами природних об’єктів і відповідними соціальними проявами. Уявлення, що виникає при цьому, сприяє розвитку суб’єктивного ставлення учнів до феномена, що вивчається. Прикладами реалізації цього методу у процесі розвитку ставлення до природи можуть бути використані вчителем або керівником гуртка такі асоціативні образи, як «танці» бджіл, «шлюбний» сезон у тварин, екологічна «піраміда» тощо.

Метод художньої репрезентації природних об’єктів (від франц. представництво) полягає в актуалізації художніх компонентів уявлення світу природи засобами мистецтва. Особливе значення в процесі розвитку ставлення до природи тут належить образотворчому мистецтву, музиці, літературним творам. Скажімо, ставлення учнів до луки, озера чи лісу буде формуватися значно ефективніше, коли поряд з науковою інформацією вчитель буде використовувати поезію, класичні літературні твори, музичні п’єси, твори живопису, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва.

Метод екологічної лабілізації (від лат. нестійкий) полягає в цілеспрямованій корекційній дії на певні взаємозв’язки в образі світу особистості, внаслідок чого виникає психологічний дискомфорт, зумовлений розумінням неефективності усталених стратегій індивідуальної екологічної діяльності. Лабілізаційні прийоми можуть бути найрізноманітнішими. Один з таких прикладів наводить дослідник екологічної свідомості В.А. Ясвін. Зоолог Михайло Пупиньш, створюючи біотопні експозиції в природничому музеї, цілеспрямовано «додавав» до природного ландшафту кілька недопалків, залишки молочних пакетів тощо. В.А. Ясвін стежив за психологічними реакціями відвідувачів музею, які, милуючись чудовими панорамами, несподівано помічали ці «прикраси». Люди BJKG були налаштовані на милування, а сміття в експозиції блокувало цей процес: виникала внутрішня напруга. Саме в невеликому об’ємі панорами особливо гостро відчувалася неприродність, чужинність цих слідів індивідуальної людської діяльності, відвідувачі відчували дискомфорт, у них починалися лабілізаційні процеси.

Метод екологічної рефлексії (від лат. відображення) полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу, осмисленні людиною своїх дій та вчинків щодо їх екологічної доцільності. Цей метод стимулює усвідомлення того, як поведінка людини може «виглядати» з погляду тих природних об’єктів, яких вона стосується. Скажімо, якщо школяр забув своєчасно полити кімнатні квіти, його можна запитати: «Що вони могли б про тебе подумати?». Безумовно, з погляду рослин він «виглядає» безвідповідальною, жорстокою людиною.

Метод екологічної ідентифікації (від лат. ототожнювати) полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об’єкта, ситуацій, обставин, в яких він перебуває. Метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних об’єктів, сприяє кращому розумінню цього стану, що поглиблює уявлення школярів про даний об’єкт. Крім того, такий механізм актуалізує відповідну поведінку стосовно об’єкта.

Ілюстрацією використання цього методу може бути така педагогічна ситуація. Під час вивчення риб у зимовий період учням пропонується затиснути пальцями власний ніс і, не відкриваючи рота, протриматися, скільки можливо, потім відпустити один палець і відкрити доступ повітря в одну ніздрю. Свої відчуття в цій ситуації учні проектують на стан риб, які перебувають під льодом, коли їм не вистачає кисню. Звільнення однієї ніздрі для дихання супроводжується значним полегшенням, моделюючи стан риб після того, коли будуть пробиті лунки в товщі льоду.

Метод екологічної емпатії (від грец. співпереживання) має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за стан природного об’єкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні об’єкти через ототожнення з ними (співпереживання), а також переживання особистих емоцій та почуттів з приводу стану природних об’єктів (співчуття). Таким чином, формується суб’єктивізація природних об’єктів.

Метод екологічної емпатії передбачає використання запитань, що актуалізують прояви емпатії до живих істот, на кшталт «Що він тепер відчуває?», «Який він має настрій?».

Метод екологічної турботи полягає в педагогічній актуалізації екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння благу природних об’єктів. Метод стимулює прояви співучасті, підтримки, опіки, тобто діяльної участі в життєвих ситуаціях природних об’єктів. При цьому турбота про світ природи спонукає школярів до підвищення своєї екологічної компетентності – до оволодіння необхідними знаннями, уміннями і навичками. Адже для того, щоб надати кваліфіковану допомогу будь-якому природному об’єкту, слід знати і вміти, що і як потрібно зробити.

Метод ритуалізації екологічної діяльності полягає в педагогічній організації традицій і ритуалів, пов’язаних з діяльністю, спрямованою на світ природи. Потужний потенціал щодо реалізації цього методу акумульовано у традиціях українського народу (розчищення джерел і криниць, екологічні толоки, приваблювання і охорона птахів, Різдвяні та Новорічні свята з традиційним Дідухом замість ялинки). Цей метод дає можливість мотивувати і структурувати діяльність учнів через організацію екологічних клубів, рухів тощо. Важливою умовою реалізації цього методу є наявність відповідної символіки, ієрархії, статуту.

Метод екологічних експектацій (від англ. очікування) полягає в педагогічній актуалізації емоційно насичених очікувань майбутніх контактів особистості зі світом природи.

Наприклад, перед екскурсією до лісу педагог налаштовує учнів на те, що вони «йдуть у гості до лісу». Адже, коли збираються в гості, відповідно одягаються, не смітять тощо.

Найефективніше реалізація цих методів відбувається в умовах еколого-психологічного тренінгу, спрямованого на корекцію екологічної свідомості його учасників.

Розглянемо загальноприйняті методи виховання:

Метод бесіди:

• обґрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої;

• формулювання запитань, які б спонукали до розмови;

• спрямування розмови у правильному напрямку;

• залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов’язків;

• підсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення проблеми, яка обговорюється, прийняття конкретної програми дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.

Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування; джерела для наслідування; використання негативного прикладу у вихованні.

Виховні функції прикладу різні: він може служити педагогу для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом. Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю.

Метод інтерв’ю передбачає постановку уточнюючих запитань, які мають місце під час звичайної бесіди. Слід враховувати, що є такі типи респондентів: несміливий, боязкий, базіка, жартівник, сперечальник, самовпевнений.

Метод анкетування. Використовується для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчально-виховного процесу. Анкети можуть бути: відкриті, закриті, напіввідкриті, полярні.

Метод педагогічного спостереження – спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження є пряме і опосередковане, відкрите і закрите, самоспостереження. При організації спостереження важливо мати його план, визначити його термін, фіксувати результати.

Метод гри. Екологічні ігри та завдання дають дитині змогу відчути себе частиною природи, реагувати на проблеми, викликають бажання допомогти природі, захистити її від небезпеки. Сюжетні ігри з екологічним змістом допомагають дітям ознайомитися з діяльністю людей, які досліджують стан природи та охороняють її.

Таким чином, для виховання справжньої людини, яка, крім всіх інших якостей, мала б сформований екологічний світогляд, необхідно шукати творчі шляхи, залучаючи мистецтво, туризм, відроджуючи традиції, створюючи дискусійні клуби тощо.

В останні роки екологічне виховання та екологічна освіта стали предметом уважного дослідження видатних представників педагогічної науки. Мабуть, найвагоміший вклад у становлення та формування екологічного напряму в педагогіці вніс А.Н. Захлєбний. Йому належить думка про існування таких основоположних принципів екологічної освіти та виховання [28]:

1) взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів;

2) принцип співпраці;

3) принцип прогностичності;

4) принцип міждисциплінарності;

5) принцип єдності теорії і практики;

6) принцип безперервності;

7) єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності у практичній діяльності по її збереженню, догляду за нею і поліпшенню її якісного та кількісного складу.

Дещо по-іншому підходять до розв’язання цієї проблеми С.М. Глазачев і С.Е. Петров. Для них характерне ототожнення термінів «природоохоронне виховання» і «екологічне виховання», що спрямовує процес екологічного виховання переважно на охорону природного середовища існування людини. До того ж до принципів екологічного виховання вони відносять [47]:

• принцип комплементарності екологічного виховання до всіх інших напрямів виховної роботи з людьми;

• принцип використання навчальної (виховної) функції природи, яка змінюється і охороняється;

• принцип сполучення розгляду проблем охорони природи у світовому масштабі і певній місцевості.

Взагалі ж слід зазначити, що принципи організації екологічного виховання були колективно визначені представниками країн-учасників Ради Взаємодопомоги [19]:

- в процесі екологічного виховання слід враховувати взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів до розкриття екологічних проблем сучасності;

- екологічна освіта та виховання розглядаються як складова частина цілісного процесу виховання;

- забезпечення єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності та практичної діяльності по її поліпшенню та захисту від різних впливів на неї;

- збереження принципів систематичності, безперервності, міждисциплінарності у змісті й організації екологічної освіти і виховання.

Ці принципи лежали в основі всієї організації природоохоронної освіти та екологічного виховання в недалекому минулому. Можна стверджувати, що вони належать до значних методичних надбань педагогічної науки і практики, і мали значний вплив на процес організації навчально-виховної роботи в школі. Немає, мабуть, потреби обґрунтовувати їх практичну цінність і в наші дні. Водночас хотілося б звернути увагу на важливість принципу, який відсутній серед перелічених вище. Його ми називаємо принципом «Я». Наведемо коротку характеристику цього принципу. При цьому зазначимо, що проблема «Я» посідає чільне місце у педагогіці та психології. В зарубіжних психолого-педагогічних дослідженнях їй присвячена значна кількість наукових праць (Р. Ассаджолі, З. Фрейд, У. Джемс, І. Кон та ін.). Із українських психологів відомі своїми дослідженнями цієї проблеми Г.С. Костюк, І.Д. Бех та інші. Особливо слід відзначити працю Р. Бернса «Розвиток Я-концепції і виховання».

Провідним цієї праці є твердження, що самооцінка дитини, її ставлення до самої себе та сприймання себе значною мірою впливають на її дії та вчинки, що «успіхи в школі, на роботі і в житті не менш залежать від уявлень людини про свої здібності, ніж від самих цих здібностей. Коли учень заявляє: «Я з цим ніколи не справлюся», це більше говорить про нього самого, ніж про предмет, про який він веде мову». Видатний педагог-психолог Р. Бернс стверджує, що «Я-концепція» являє собою сукупність усіх уявлень індивіда про себе в єдності з їх оцінкою. Змістом цього ж терміну можна вважати знання й уявлення індивіда про самого себе, своє місце у певній системі відносин, пор свої можливості та здатності впливати на свою власну долю і на долю свого оточення. «Концепція Я» – це «образ Я», відображення «Я» у самосвідомості.

Результат екологічного виховання – сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров’я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини.

1.2 Формування екологічної культури школярів: психолого-педагогічний аспект

Розгляд проблеми оптимізації взаємозв’язків і взаємозалежностей у системі «людини – суспільство – навколишнє середовище» має важливий і незаперечно актуальний сьогодні психолого-педагогічний аспект. Оскільки аналіз практики невпинно зростаючого антропогенного впливу на довкілля підтверджує положення про те, що між змінами у стані навколишнього середовища існує тісний взаємозв’язок, тому проблему управління природним середовищем можна сьогодні розглядати як проблему управління біологічною еволюцією людини [5], а отже і як проблему управління процесом формування нового і високо екологізованого світогляду людини та суспільства в цілому.

Перебудова свідомості людини, ставлення до навколишнього середовища в цілому є, на думку представника інвайроменталогії доктора Д.Спок (США), важливою умовою збереження самої людини як біологічного виду. Подальша деградація середовища життя, підкреслює він, призведе до того, що біосфера запропонує свій шлях розвитку, але вже без людини [12]. Ці думки знайшли своє відображення у концепції інвайроментології і набули поширення у всіх розвинутих країнах Заходу, але найбільше прихильників ці ідеї мають сьогодні у Великій Британії, Франції, Німеччині, Канаді та США. Спеціалісти цих країн, що працюють над розв’язанням проблем освіти в галузі навколишнього середовища, відзначають, що основні положення концепції інвайроментології найбільш точно відображають сучасні екологічні реалії і за своєю сутністю є найбільш вдалим варіантом їх втілення у навчальному змісті з врахуванням вікових особливостей школярів. Тобто йдеться про спільність підходів у визначенні найбільш важливих напрямів підготовки підростаючого покоління до екологічно доцільної діяльності в довкіллі, серед яких пріоритетними є створення умов для ефективного усвідомлення учнями значущості знань про проблеми навколишнього середовища та можливі шляхи їх розв’язання, формування ціннісних орієнтацій і відповідно їм стійких переконань та мотивів екологічного змісту, умінь та навичок з охорони природи [75].

За такого підходу ефективне вирішення комплексу психолого-педагогічних проблем формування екологічно вихованої особистості у навчально-виховному процесі, за нашим припущенням, має, насамперед, базуватись на поєднанні ідей «коеволюції» й «інвайроментальної парадигми» про незаперечний взаємозв’язок і взаємозалежність людини і навколишнього середовища. Такий підхід дозволив нам визначити сутність основних положень за умови врахування яких зміст навчальних програм буде відповідати меті і завданням екологічної освіти і виховання учнів. Цими положеннями є:

– повна відмова від ієрархічної картини світу. Сутність цього положення полягає у поетапному формуванні в свідомості учнів психологічних установок про відсутність у людини переваг на існування перед будь-якими іншими живими істотами (незалежно від того, що людина має розум, культурні чи технічні здобутки), однак саме останнє зобов’язує її свідомо діяти в довкіллі на принципах моралі;

– необхідність гармонійного розвитку людини і навколишнього середовища. Сутність цього положення полягає у формуванні в свідомості особистості стійких психологічних установок на необхідність рівноправного, партнерського існування людини і навколишнього середовища, визнання себе не власником природи чи окремих її об’єктів, а одним з членів природної спільноти;

– орієнтування на екологічну доцільність будь-якої діяльності в довкіллі, відсутність протиставлення людини природі. Це положення має сприяти: усвідомленню учнями виключної самоцінності природи і навіть окремих її об’єктів, з правом на існування рівним людському; заміні психологічних стереотипів «корисні» і «шкідливі» біологічні організми на сприйняття їх як повноцінних суб’єктів і партнерів взаємодії з нею;

– поширення етичних норм на взаємодію з природою. Це положення сприяє усвідомленню, засвоєнню та дотриманню моральних норм і етичних правил як у спілкуванні між людьми, так і у взаємодії з природою;

– максимальне врахування запитів і потреб людини і будь-яких біологічних об’єктів на життєвий простір. Сутність цього положення полягає у зміні стереотипів мислення і відповідно дій у довкіллі з непродуманого «впливу на природу» на екологічно-доцільну «взаємодію»;

– пріоритетності дій. Це положення сприяє усвідомленню учнями правила екологічного пріоритету діяльності: доцільною є та діяльність, яка не порушує екологічної рівноваги в природі, зберігає баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії людини з природою;

– визнання незаперечності спільного шляху подальшого розвитку людської цивілізації та природи. Сутність цього положення забезпечує розуміння цілісності і взаємозалежності соціального і природного середовища і того, що їх розвиток може здійснюватися лише у процесі коеволюції.

Однак аналіз педагогічної практики, розробка та впровадження у навчально-виховний процес навчального закладу форм і методів, які сприяють ефективному засвоєнню особистістю сутності означених вище положень, привело нас до необхідності визначення та обґрунтування основних психологічних рівнів пізнання учнями навколишнього середовища. У процесі дослідно-експериментальної роботи нами виділено чотири таких рівні. Перший – це усвідомлення навколишнього середовища на основі сенсорного сприйняття реалій дійсності, оцінки форм, структури, кольору, окремих елементів цілого тощо. Для цього рівня характерним є наявність двох пізнавальних психічних процесів – відчуття і сприймання. Пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності і психічного життя людини, на думку С.Д.Максименка, забезпечується всіма пізнавальними процесами у їх єдності. Пізнання світу, хоча би яким складним воно не було, своїм підґрунтям має чуттєве пізнання. Відчуття, продовжує він далі, це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтації живого організму в навколишньому середовищі саме з відчуття починається пізнавальна діяльність людини. А контактуючи з навколишнім світом, людина отримує інформацію не лише про певні властивості та якості, притаманні об’єктам і явищам, але й відомості про самі об’єкти як цілісні утвори. Таке цілісне їх відображення в мозку людини, завершує свою думку С.Д.Максименко, характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання – сприймання [47].

Другий рівень пізнання полягає в усвідомленні особистістю свого місця і ролі у навколишньому середовищі як в єдиній цілісній системі. Третій рівень – це формування стурбованості за стан довкілля, як одного з найважливіших моральних та етичних характеристик особистості. У поняття стурбованості нами включаються ідеї про правила поведінки учнів у навколишньому середовищі, їх ставлення до природи і один до одного. Стурбованість, зазначає В.В.Червонецький, як моральна категорія пов’язана з критичною оцінкою екологічної ситуації, ступінь усунення наслідків якої не задовольняє особистість і викликає потребу в активній діяльності, метою якої є особисте бажання змінити стан справ на краще [12]. Тоді четвертий рівень – це усвідомлення особистістю того, що навколишнє середовище безпосередньо впливає на її поведінку та на ступінь активності і широту адекватної дії, спрямованої на збереження природи.

– сприйняття навколишнього середовища обумовлено психологічним станом особистості та характером її діяльності в довкіллі. Характер сприйняття учнями однакових природних об’єктів чи явищ природи завжди буде адекватною їхньому психологічному стану, розвитку інтелекту, сформованим моральним і етичним нормам поведінки та діяльності в довкіллі. Вони є провідними факторами у характері й інтенсивності взаємодії особистості з навколишнім середовищем та відповідно у ефективності її результатів;

– навколишнє середовище одночасно впливає на всі органи відчуття. Інформація про навколишнє середовище та його тимчасовий стан, що надходить від усіх органів відчуття одночасно, не може акумулюватись за простими правилами накопичення, оскільки одночасно відбувається осмислення всіх зорових образів, звуків та запахів, працює уява, і така інформація уже є надмодальною;

– навколишнє середовище сприймається учнями без певних чітких просторових меж і чітко фіксованих часових інтервалів. Визначення меж, умовних кордонів і чітко фіксованих часових інтервалів існування (біоценозу, популяції чи стації) або ж будь-якого природного явища у межах навколишнього середовища (якщо вони перевищують відповідно у відстані 500 – 1500 метрів, а у часі від 1,5–12 години і більше) здійснюється самими учнями в залежності від завдання і характеру їхньої діяльності (не менш важливим є врахування психологічного стану учнів та психологічних установок зовнішнього та внутрішнього характеру). Хибність чи певна неточність визначення цих параметрів пояснюється тим, що вони існують лише в суб’єктивному усвідомленні особистістю дійсності, оскільки досконала у повному обсязі перевірка їх учнями практично неможлива. Екологічні параметри об’єктів чи явищ природи мають досить значну кількість показників (від 10–30 до 200), крім цього, вони постійно змінюються як у просторі, так і в часі;

– сприйняття навколишнього середовища як цілісності. Це положення є найважливішим, оскільки сприяє усвідомленню учнями функціональної структури навколишнього середовища, яка за своїми законами впорядковує розмаїття явищ чи об’єктів, котрі є її складовими, а також забезпечує організуюче та детермінуюче сприйняття окремих елементів навколишнього середовища, як цілісності [60];

– усвідомлення учнями елементів навколишнього середовища в соціальному аспекті. Це положення сприяє усвідомленню учнями соціального досвіду взаємодії суспільства чи окремих його членів з об’єктами навколишнього середовища, яке в продовж подальшого життя переважно є визначальним у сприйнятті та усвідомленні особистістю навколишнього середовища. Провідним фактором тут є наявність досвіду чи вивчення історії своєї громади і навіть окремо взятої родини.

Отже, з всієї сукупності перерахованих положень суб’єктивного ставлення учнів до природи особливого значення набувають саме ті, котрі, на думку І.Д.Беха, безпосередньо пов’язані з задоволенням певних конкретних потреб особистості і відповідно на певному етапі онтогенезу є для неї значущими [10]. Тим самим ми можемо зробити висновок, що формування суб’єктивного ставлення особистості до природи є основою подальшого суб’єктивного усвідомлення нею навколишнього середовища, як сукупності явищ і об’єктів у їх єдності і взаємозалежності. Суб’єктивне ставлення особистості до природи у цьому контексті ми розглядаємо як серцевину її суб’єктивного світу, де реальні й об’єктивні стосунки з природою обумовлюють сутність, кількісні і якісні показники її потреб і через процеси їх задоволення впливають на всю поведінку особистості [10].

Враховуючи останнє, нами визначено та охарактеризовано етапи формування суб’єктивного ставлення особистості до природи, а саме: перший – накопичення елементарного досвіду та знань взаємодії з навколишнім світом, усвідомлення місця свого «Я» в ньому; другий – визначення сукупності і характеру власних потреб; третій – визначення об’єктів або явищ природного чи соціально-природного характеру, які за переконанням особистості мають задовольнити її потреби; четвертий – визначення об’єктивних зв’язків між об’єктами природи і потребами особистості та можливих шляхів їх задоволення; п’ятий – аналіз результатів власної діяльності в навколишньому середовищі та визначення подальшої перспективи взаємодії з його об’єктами.

Відтак, сутність поняття «суб’єктивне ставлення особистості до навколишнього середовища», стосовно проблеми нашого дослідження, окреслює сукупність процесів і дій, спрямованих на усвідомлення нею змісту і характеру взаємозв’язків своїх власних потреб з об’єктами та явищами довкілля, які у процесі психолого-педагогічного впливу є визначальними у формуванні норм екологічно доцільної поведінки і діяльності особистості в навколишньому середовищі. Як результат, це має забезпечити усвідомлення особистістю того, що її «суб’єктивний життєвий простір» не повинен виходити за межі «об’єктивного життєвого простору», тим самим будь-яка діяльність у довкіллі має підпорядковуватись нормам моралі і екологічної етики. Цей висновок підтверджується думкою О.М.Леонтьєва про те, що «істинна, а не формальна характеристика психічного розвитку дитини не може бути відділеною від розвитку його реального ставлення до світу, а отже від змісту його відношення і потреб» [47].

Схожої думки дотримується В.В.Червонецький, який висловлює припущення про те, що оскільки ставлення до природи матеріалізується в активних формах вияву особистості, правомірно постає питання про її відповідальність за їх наслідки [60]. Тим самим інтеріоризація здобутих учнями знань з проблем навколишнього середовища і трансформації їх в особисті переконання є одним з провідних чинників формування суб’єктивного ставлення особистості до навколишнього середовища і як основи формування її екологічної вихованості.

Тоді необхідним є визначення й характеристика основних параметрів суб’єктивного ставлення особистості до навколишнього середовища, які розподілено нами на дві групи. Перша група – це кількісно-змістові параметри:

1. Змістовно-просторовий – у змісті яких об’єктів і характері явищ природи реалізується сутність і широта потреб особистості.

Сутність цього параметру полягає в тому, що він дозволяє визначити зміст і широту суб’єктивного ставлення особистості до окремих об’єктів і явищ (незначна широта суб’єктивного ставлення) або ж природи в цілому (значний рівень широти).

2. Змістовно-динамічний – наскільки інтенсивно особистість пов’язує сутність своїх потреб з об’єктами і явищами природи та наскільки вони є значущими для неї.

Цей параметр нами застосовувався для визначення ступеня інтенсивності суб’єктивного ставлення особистості до природи. Просте споглядання учнем краси природних об’єктів (низький ступінь інтенсивності), їх досконале вивчення (середній ступінь інтенсивності) і досконале вивчення, особиста участь в їх охороні, як особливо значущих для особистості об’єктів (високий ступінь інтенсивності). Активне світосприйняття, на якому акцентує увагу І.Д.Бех, має набувати у самосвідомості вихованця особистісного смислу, інакше воно втрачає моральну цінність. Тому завдання вихователя, продовжує він далі, сформувати людину зі стійким прагненням до діяльності і діяльності свідомої, творчої, а не пасивного спостерігача [75].

3. Змістовно-рівневий – у змісті якої діяльності і впродовж якого часового інтервалу та на якому рівні проявляється суб’єктивне ставлення особистості до природи.

Сутність цього параметру полягала у визначенні ступеня ефективності змісту індивідуальної навчально-виховної діяльності учнів та оптимального часу, затраченого на її виконання. Він перебуває у прямій залежності від рівнів (низький, середній та високий) прояву суб’єктивного ставлення особистості до природи. Людина, стверджує Ю.К. Бабанський, як продукт соціального середовища змінюється в залежності від змін соціальних умов життя. У цьому плані особистість людини відображає також історичні особливості соціальних умов її життя... За умови корінних змін соціальних умов змінюється і весь духовний світ людини [47].

4. Аналітико-процесуальний – у якому обсязі особистість усвідомлює власну діяльність у навколишньому середовищі та аналізує ефективність цієї діяльності з задоволення власних потреб.

Цей параметр дозволив нам у процесі експериментального дослідження визначити індивідуальний рівень можливої діяльності учнів різних вікових груп у природі. А саме: низький – природа та її об’єкти учня не цікавлять, участі в її охороні він не бере; середній – бере участь у роботі гуртка природоохоронного профілю, але активності в роботі з охорони довкілля не виявляє; високий – бере активну участь у роботі різних природоохоронних гуртків та масових заходах, проявляє високу активність у цій діяльності; обсяги можливої діяльності учнів різних вікових груп в природі, а саме: незначний – проблемами охорони природи не опікується, хоча добросовісно доглядає за власними домашніми тваринами; середній – бере активну участь в охороні природи, але тільки під опікою педагога чи товаришів; значний – самостійно здійснює природоохоронну діяльність та залучає до неї своїх ровесників і батьків. Здобуті експериментальні дані в свою чергу підтвердили тенденцію прямої залежності обсягів екологічно доцільної діяльності особистості в довкіллі і ступеня сформованості аналітико-процесуального аспекту суб’єктивного ставлення особистості до навколишнього середовища. Розвиток у школярів критичного ставлення до результатів власної діяльності в природі, зауважує В.В. Червонецький, сприяє формуванню в їх свідомості навичок здійснення постійного аналізу власної поведінки у довкіллі, що значно посилює їх особисте відчуття відповідальності за стан довкілля [10].

Аналіз експериментальних даних дозволяє зробити висновки, що формування у школярів психологічних установок щодо власної причетності і відповідальності за стан довкілля, саме на місцевому і регіональному рівнях, завжди викликає значні емоційні переживання, тому ефективність формування таких почуттів і, як результат – мотиваційна спрямованість їхньої природоохоронної діяльності надзвичайно висока. Відповідальна людина, зазначає А.Трант (США), завжди контролює свої дії в навколишньому середовищі, тим самим забезпечує збереження екологічних умов не лише свого власного існування чи тварин та рослин, що її оточують, але й опікується охороною природних ландшафтів як цілісного угруповання [75].

5. Стійкості – наскільки стійке суб’єктивне ставлення особистості до навколишнього середовища.

Цьому параметру ми відводимо особливо важливе значення, оскільки саме він дає змогу охарактеризувати суб’єктивне ставлення особистості до природи не в якийсь конкретний момент, а у цілому, як уже стабільно сформовану і функціонуючу в її свідомості та діяльності якість. Саме ця ознака є однією з складових кінцевої мети екологічної освіти і виховання учнів у сучасної школи – формування стійких екологічних знань, цінностей, переконань та практичних умінь, які в свою чергу є основними елементами екологічної вихованості особистості. Відтак, стверджує І.Д.Бех, у свідомості дитини формується стійке уявлення, що певні моральні вимоги – це спосіб розв’язання тих чи інших її практичних завдань [12].

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що параметри широти, інтенсивності, усвідомленості, стійкості, значущості та аналізу ступеня суб’єктивного ставлення особистості до природи є базовими параметрами, оскільки саме ці параметри задають певним чином кількісні характеристики «суб’єктивного життєвого простору» особистості. І чим більший цей «суб’єктивний життєвий простір», роблять висновок російські психологи С.Д.Дерябо і В.А.Ясвін, тим значніша роль належить йому в житті людини зокрема і суспільства в цілому [47].

Отже, широта, інтенсивність, усвідомленість, стійкість, значущість розкриває кількісні характеристики суб’єктивного ставлення особистості до природи у їх взаємозв’язку і логічній цілісності.

1.3 Система екологічного виховання у сучасній початковій школі

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; кутки природи в школах, будинках школярів. З природоохоронною роботою пов’язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

На сьогоднішній день екологічне виховання у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст екологічного виховання складає «система взаємопов’язаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя» [1]. Уроки природознавства, читання, рідної мови і т. ін. покликані виховувати у школярів екологічну культуру та формувати навички природоохоронної діяльності. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.

Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більш особистісно-орієнтованим на екологічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.

Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для екологічного виховання, формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи у природоохоронній діяльності.

Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання і виховання у процесі учбової діяльності будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемного уроку є «взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення екологічних проблем. При цьому є важливим не тільки вміння вчителя створювати проблемну ситуацію, а й здатність організувати обговорення і розв’язання її разом з учнями» [79]. Основний зміст технології проблемного навчання має становити методика застосування проблемних ситуацій екологічної спрямованості на різних етапах уроку.

Уроки природознавства, читання, образотворчого мистецтва у початковій школі – це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій екологічного спрямування. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: «Чому?», «Як?», «Звідки?». Вчитель разом з дітьми може розв’язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами:

- через проблемне викладання знань учителем;

- через організацію частково-пошукової діяльності;

- через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження екологічних проблем у природі, запропонованих учителем чи виявлених за результатами самостійного дослідження [4]. Важливе значення в екологічному вихованні учнів початкових класів має наочний матеріал, який допомагає заохочувати дітей до праці та викликає позитивні емоції. Адже зацікавленість, впевненість у своїх силах, задоволення – усе це могутній стимул до праці [5]. Без інтересу, подиву, радості неможливе успішне навчання в початкових класах. Тому вчителям початкових класів, щоб зацікавити дітей, доводиться до кожної теми добирати додатковий матеріал, який не завжди легко відшукати.

Реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів робить уроки більш цікавими, змістовними. А «участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу їхню пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань» [30]. Через екологічну роботу програмовий матеріал з основ наук органічно пов’язується на уроках з місцевим життям, духовними набутками рідної сторони.

За змістом екологічної роботи учні виконують завдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних і шкільних музеїв; здійснюють громадсько-корисну роботу з охорони природи у своїй місцевості, вивчають і пропагують природоохоронні традиції свого народу. Зокрема, цікавим видом дослідницької роботи молодших школярів «на замовлення» може бути вивчення ними малих річок і водойм свого краю, ярів та балок, котрі ускладнюють сільськогосподарське виробництво [5]. Учні можуть вивчити стан забруднення водних ресурсів краю, склад риб і тварин, птахів у місцевих водоймах; вести щоденні спостереження за погодою; досліджувати водні джерела та спостерігати за їх станом.

Досвід засвідчує, що досить результативно зарекомендували себе в навчально-виховній роботі такі методи, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з літературою природоохоронного спрямування та іншими місцевими матеріалами на уроці, використання схем, діаграм таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій [66]. Основними ж формами природоохоронної роботи в структурі шкільного життя учнів можуть бути громадсько-корисна робота; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок на основі зібраних матеріалів, створення куточків і музеїв охорони природи у школах [59].

Популяризації знань і відомостей про рідний край слугує влаштування у кожній школі різноманітних виставок. Можна широко показати результативність екологічно спрямованої пошуково-дослідницької та пізнавальної активності учнів на терені рідного краю через карти походів, гербарії, колекції мінералів, щоденники, записи (протоколи) бесід з людьми, сценарії народних свят, обрядів, експонати до природоохоронних експозицій і т. ін. Такі виставки мають дуже високий пізнавальний, навчальний, виховний потенціал і для учнів, і для вчителів, а разом з тим збагачують методичний арсенал педагогів щодо ефективного природничого навчання й екологічного виховання [12].

Заслуговує на підтримку практика підготовки, за ініціативою місцевих освітянських управлінських структур, насичених природоохоронним матеріалом посібників з природознавства та інших навчальних дисциплін. Перш ніж разом з учнями приступити до екологічної роботи, вчителі уважно аналізують програму, зіставляють її зміст із підручником. Це допомагає виділити основні завдання вивчення предмета за класами (здійснювати наступність і перспективність у формуванні основних понять курсу: контролювати знання й уміння школярів, добирати додатковий матеріал, використовувати міжпредметні зв’язки) [50].

Як показує практика, «використання екологічного принципу при вивченні навчальних дисциплін забезпечує тісний зв’язок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв’язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи» [1].

Використання наочності на уроках у процесі ознайомлення молодших школярів з основами природоохоронної діяльності відіграє переважно допоміжну роль, однак у деяких випадках певний навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об’єкт взагалі неможливе) [57]. Тому вчителі збирають й упорядковують додатковий матеріал для уроків. Це тематичні папки: «Польові роботи», «Рідкісні звірі й птахи України», «Тварини лісів нашої місцевості», «Лікарські рослини нашого краю». Розробляють також для опитування і спостереження пам’ятки, картки з усіх тем курсу.

Вивчаючи тему «Форми поверхні Землі: рівнини, яри, гори», передові педагоги проводять екскурсії в природу. Для цього вибирають місце, яке найкраще показує специфіку поверхні. При вивченні розділу «Використання і охорона природи людиною» ознайомлюють дітей із заказниками, заповідниками області [7].

Природа – джерело здоров’я і радості, неоціненне багатство. Вчити бачити красу рідно природи, виховувати бережливе ставлення де неї потрібно починати з раннього дитинства, і цьому сприяють екскурсії [3]. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою передбачається посильна суспільно-корисна праця дітей. Наприклад: огородження мурашників, підгодовування птахів, виготовлення гербаріїв тощо.

Результати цілеспрямованих досліджень свідчать про те, що екологічне виховання у процесі навчальної діяльності в початковій школі проводиться епізодично, без детально розробленої методики. Проте слід враховувати, що успішність процесу екологічного виховання засобами навчальної діяльності визначається сукупністю взаємопов’язаних дидактичних умов, що забезпечують ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу у початкових класах, а саме:

■ у процесі добору екологічно спрямованого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв: науковості, доступності, поліфункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості для учнів початкових класів;

■ використання природоохоронних відомостей має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;

■ під час розробки методики використання екологічно спрямованого матеріалу у навчальній діяльності необхідно враховувати пізнавальні особливості молодших школярів, специфіку навчальних предметів й опиратися на пізнавальну активність учнів [2].

Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу на уроках у початкових класах, є добір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, цей матеріал, який учитель планує використати на уроці, має бути науково достовірним, перевіреним за кількома джерелами; доступним для розуміння його молодшими школярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситись із основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючи йому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно-позитивного ставлення до рідної природи, праці людей, до всього живого.

У процесі добору змісту екологічно спрямованого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущість для учнів. Реалізація цієї вимоги, як показали результати експериментального дослідження й аналіз передового педагогічного досвіду [15], забезпечується кількома шляхами: залученням учнів до добору даного матеріалу для уроку (за умови різних способів педагогічної підтримки — залежно від індивідуальних особливостей школярів). Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки. Ще один шлях — «вільний вибір учнями відповідних об’єктів для спостережень з наступним обговоренням у класі їх результатів» [27]; «врахування учителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів» [2].

Систематичність використання екологічно спрямованого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на багатьох уроках з різних предметів: природознавство, рідна мова, ознайомлення з навколишнім, читання, образотворче мистецтво і т. ін.). Причому, природоохоронні відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему. Тобто, починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням [1].

Цілеспрямованість процесу використання екологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності екологічних відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням [66]. Так, екологічно спрямований матеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу: розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв’язку навчання з життям.

Поряд із навчальною екологічно спрямований матеріал пропонує виховну та розвивальну функції, тобто він «сприяє вихованню в учнів любові до рідного краю, відповідального, гуманного ставлення до природи та праці людей. Розвивальна функція цього матеріалу полягає в стимулюванні та розвитку навальних психічних процесів учнів, їх мовлення, спостережливості» [22].

Використання екологічно спрямованого матеріалу на уроці залежить також від віку учнів і ступеня їх обізнаності з ним. У 1 класі основна роль у цьому процесі надається вчителю. Він добирає матеріал, сам його розповідає, зачитує цікаві відомості, показує ілюстрації. Чим дорослішими стають діти, тим активнішою має бути їхня природоохоронна діяльність. Учитель може доручати дітям 2–4 класів добирати цікавий матеріал до теми, що буде вивчатися, і виступати з короткими повідомленнями в класі.

Для того, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про той чи інший екологічний об’єкт, учителю необхідно поряд із словесним описом його використовувати наочні посібники. Це можуть бути гербарії рідкісних рослин різних природних угруповань (лісу, луки, поля), колекції корисних копалин, що добувають у цій місцевості, зразки місцевих ґрунтів, діапозитиви із зображенням місцевих тварин, рослин, краєвидів тощо. Доцільність такої діяльності обумовлюється також і перевагою конкретно-образного мислення молодших школярів. Добираючи зміст матеріалу та розробляючи методики його використання, необхідно враховувати і таку особливість уваги учнів початкових класів, як її мимовільний характер. Саме тому все нове, яскраве, що опрацьовується на уроці, зразу ж привертає до себе увагу учнів [38].

Організовуючи засвоєння екологічно спрямованого матеріалу, можна використовувати різноманітні методи та прийоми навчання. До них належать: розповідь учителя про природу та її охорону, бесіда, побудована на природоохоронній основі, читання відповідної літератури, спостереження над об’єктами рідної природи, яке проводять молодші школярі; сприймання ілюстративного та натурального наочного матеріалу [50].

Вибравши способи опрацювання екологічно спрямованого матеріалу, вчитель має продумати і його місце в структурі уроку. Природоохоронний матеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку [49]. Найчастіше це робиться, як показали результати експериментального дослідження, в процесі викладу основного програмового матеріалу для конкретизації та ілюстрації окремих його положень Наприклад, сформувавши поняття «дерева», «кущі», «трави» (З клас, предмет «Природознавство»), вчитель просить учнів пригадати назви відомих їм дерев, кущів трав’янистих рослин, які потребують охорони. Відповіді учнів учитель доповнює цікавими відомостями про способи охорони рослини та супроводжує їх показом гербарію, малюнків, ілюстрацій [6].

Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратися на екологічно спрямований матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме не лише контрольну, а й виховну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активність учнів. Наприклад, перевіряючи матеріал за темою «Річка» (З клас, природознавство), вчитель може запропонувати учневі розповісти про охорону річок на основі місцевої річки (намалювати на дошці схему, показати її на карті) [4].

Таке наповнення змісту навчально-виховного процесу в початковій школі екологічно спрямованим матеріалом забезпечує не лише міцне й осмислене засвоєння знань і розширення кругозору учнів, а й сприяє формуванню їх елементарних морально-естетичних уявлень та розвитку екологічного світогляду.

До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші [39, с.19].

Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи «швидкої допомоги» звірам і птахам, натуралістичні гуртки, клуби, наукові товариства, екологічні експедиції та екскурсії, екологічні стежки та інших.

Аналіз сучасного стану екологічної освіти і виховання учнів дозволяє зробити висновок про непоодинокі спроби розробки та застосування форм організації вивчення та охорони природи в межах навчально-виховного процесу.

Більшість традиційних практичних форм, які застосовуються в позаурочний час (робота на навчально-дослідній ділянці, елементи польових практикумів, екскурсії, лабораторно-практичні роботи, спостереження у куточку живої природи і теплиці) мають епізодичний характер. У зв’язку з цим вони переважно обмежені в часі і тому не в змозі задовольнити у повному обсязі вирішення сучасних завдань екологічної освіти і виховання учнів [5].

Ми можемо зробити висновок, що сутнісні характеристики цих форм, структура, їх місце і частота застосування у навчально-виховному процесі не мають чіткого наукового обґрунтування.

Розглянемо систематизацію традиційних форм організації екологічної освіти і виховання учнів за такими основними ознаками: змістом і педагогічною ефективністю у розвитку інтелекту, творчих здібностей особистості; теоретичним і практичним значенням у вивченні та охороні природи; місцем та частотою застосування у навчально-виховному процесі; географічними межами та часовим інтервалом здійснення.

Кожна з форм екологічної освіти і виховання характеризується своєю індивідуальною структурою, принципами упорядкування її елементів, сукупністю як тотожних, так і відмінних ознак.

За дидактичною метою форми екологічної освіти і виховання учнів у позаурочний час можна класифікувати таким чином [59]:

— теоретичного навчання (факультатив, лекція, конференція, конгрес, симпозіум, кінолекторій);

— комбінованого навчання (семінар, конференція, колоквіум, олімпіада, консультація та домашня робота);

— навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практична робота, експеримент, практикум, дослідницька діяльність, рольові ігри, прес-конференції, домашні завдання, екскурсія, похід, експедиція, екологічний моніторинг).

У логічній єдності з означеними навчальними формами і як їх діалектичний розвиток у сучасному навчально-виховному процесі визначається окрема самостійна група форм [47]:

— масової роботи (конкурси, виставки, свята, ранки, операції та рухи;

— конкретної природоохоронної роботи («зелені» і «голубі» патрулі, екологічні і лісові дозори, сигнальні пости, трудові десанти, створення екологічних стежин, шкільні лісництва, проекти чи програми з охорони як окремих об’єктів довкілля, так і біоценозів чи екосистем у цілому).

Окрему групу складають форми екологічної освіти і виховання, які забезпечують необмежені, порівняно з іншими формами, можливості для організації навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохоронної роботи учнів саме у довкіллі [67]:

— активні форми («Екологічний майданчик», «Ентомологічний мікро заказник», «Програма охорони прісних водойм України», «Екологічний табір-експедиція» тощо).

Таким чином, бачимо що форми екологічної освіти і виховання учнів у позаурочний час органічно поєднується в загальну систему навчально-виховної роботи як одна з її складових, що несе в собі певне дидактичне навантаження.

Розділ 2. Практика забезпечення екологічного виховання молодших школярів у сучасних умовах

2.1 Система формування екологічної культури на уроках у початкових класах

Ціннісне ставлення до природи в початковій школі формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленні функцій природи в житті людини, самоцінності природи; почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатності особистості гармонійно співіснувати з природою; поводитися компетентно, екологічно безпечно; критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи; вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активній участі у практичних природоохоронних заходах: здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи; посильному екологічному просвітництві. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов’язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.

Ставлення вихованців до природи має специфічні вікові особливості. Молодшому шкільному віку властиве непрагматичне ставлення, що ґрунтується на суб’єктифікації, коли природні об’єкти стають «значущими іншими»; посилюються мотиви спілкування з природою.

Аналіз педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно проаналізувати особливості використання основних методів екологічного виховання у процесі навчальної діяльності молодших школярів.

За основу реалізації змісту такого виховання ми використали класифікацію методів І. Лернера і М. Скаткіна [79, с.312-313]. В рамках цієї класифікації слід використовувати всі запропоновані в науці і практиці методи екологічного виховання, із застосуванням засобів народних традицій ставлення до природи.

Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції ставлення до природи за допомогою усного слова (розповідь пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об’єктів), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у живому куточку тощо). При цьому діти слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію про природні об’єкти з раніше засвоєною і запам’ятовують. Користуючись цим методом, доводимо до свідомості учнів зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи.

Для формування в учнів навичок і вмінь, а водночас і для досягнення другого рівня засвоєння знань, вчителю необхідно спрямовувати діяльність школярів на неодноразове відтворення здобутих раніше знань про народні традиції ставлення до природи (репродуктивний метод) [47, с.223]. Приміром, вчитель називає народні прикмети про пори року, а учні пригадують подібні, вивчені раніше.

У рамках методу проблемного викладу вчитель може ставити перед учнями проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки [53, с.199]. Цей метод дає можливість учителю показати учням зразки наукового знання природи, наукового вирішення проблем взаємозв’язку між неживою і живою природою, а учням – стежити за ходом думки, логікою доказу і засвоювати знання про цілісність природи.

Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно.

Наприклад, за допомогою цього методу вчитель може пояснити учням другого класу на уроці «Нежива і жива природа» суть таких народних прикмет: «Ластівки літають низько – перед дощем», «Риби вискакують з води і ловлять комах – на дощ». Вчитель ставить перед учнями проблему: чому птахи перед дощем спускаються нижче до землі, а риби вискакують із води?

Проблемний виклад учителю доцільно будувати на науковому матеріалі: перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і вони спускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби. Тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Таким чином, учитель переконує учнів у цілісності природи.

У рамках частково-пошукового, або евристичного методу вчитель може спрямувати діяльність школярів на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань про природні об’єкти [41, с.238]. Наприклад, за допомогою цього методу у третьому класі на уроці «Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей (весняний сезон)» вчитель може розібрати з учнями прислів’я: «Квітень – з водою, травень – з травою». Передусім учителю слід звертатися до спостережень самих учнів, до вже набутих знань, життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні виростають розкішні трави. Усі відповіді учнів учитель має узагальнити і зробити висновок про взаємозв’язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів.

Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну мету – навчити учнів самостійно пізнавати природу [16, с.96]. Доцільно пропонувати такі завдання, які б забезпечували творче застосування основних знань про природу при вивченні курсу «Я і Україна», оволодіння рисами творчої діяльності, поступове зростання складності природознавчих проблем. Природно, що в навчальному процесі дослідницькі завдання потребують тривалого часу. Тому цей метод рекомендуємо вчителям використовувати переважно в позакласній роботі.

Можна запропонувати таку класифікацію методів екологічного виховання молодших школярів на уроках «Я і Україна»:

1. Пояснювально-ілюстративні: бесіда, пояснення, розповідь.

2. Репродуктивні: завдання екологічного змісту; спостереження за сезонними змінами у природі; опорні схеми; варіативні завдання.

3. Проблемного викладу: пояснення, спостереження, бесіда.

4. Частково-пошукові: загадки, ребуси, кросворди, вікторини, цікаві вправи, фенологічні спостереження, опорні схеми.

5. Дослідницькі: спостереження за сезонними мінами у природі, перевірка народних прикмет про взаємозв’язки в природі шляхом спостережень проблемні завдання [75, с.39-40].

Розрізнення окремих методів екологічного виховання має важливе значення для розуміння і організації різних видів діяльності учнів. Проте це не означає, що в реальному навчальному процесі ці методи необхідно відокремлювати один від одного, навпаки, їх доцільно реалізовувати в поєднанні, паралельно один одному.

Важливо підкреслити, що протягом уроку методи екологічного виховання необхідно змінювати, чергувати залежно від змісту, мети вивчення теми, рівня підготовки учнів. Для прикладу наведемо фрагмент уроку (див додаток А).

Аналіз передового педагогічного досвіду, представленого у публікаціях, дав змогу виокремити окремі підходи до формування екологічної культури молодших школярів. Їх можна умовно назвати «теоретичним» і «практичним».

Теоретичний підхід «виявляється в методичних розробках формування екологічних знань та екологічної свідомості» [32, с.32]; практичний – «спрямовує увагу на особливості формування екологічних умінь та виявляється в екскурсіях, іграх та інших прийомах екологічного виховання» [56, с.39].

Проаналізуємо основні аспекти цих підходів до екологічного виховання молодших школярів у їхніх конкретних виявах.

Робота за всіма напрямками виховання чуйності до природи у молодших школярів вдало поєднується у грі. Значення гри для виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи визначається можливостями гри у розвитку чуттєвої сфери дитини. Так, прийняття ігрової ролі потребує занурення в уявну ситуацію, використання чуттєвого досвіду.

Наприклад, прийняття ролі якоїсь тварини спирається на ознайомлення з її зовнішнім виглядом, особливостями поведінки, звучанням голосу, умовами життя. За відсутності таких знань школяр, прийнявши роль, змушений буде звернути увагу на ті властивості, на які раніше не зважав, але які мають суттєве значення для вирішення ігрової задачі. Таким чином, гра сприяє розвитку у молодших школярів уміння розрізняти зовнішні виразні властивості природи [17, с.41].

Якщо пропонується роль мало знайомого об’єкта, спостереження за яким неможливе найближчим часом, школяр творчо переробляє отриману, а також наявну в чуттєвому досвіді інформацію. Подібна творча праця сприяє народженню образів, які дещо відрізняються від реальних об’єктів і є інтуїтивним відкриттям нового, незнаного в природі. Так збагачується чуттєвий досвід школяра.

Реальні стосунки, що складаються між гравцями, викликають переживання реальних почуттів, потребу в розумінні станів іншої людини чи об’єкта природи вияв співчутливих реакцій у взаєминах з іншим. Під час гри почуття, які виникли на основі спілкування з іншими людьми, сприйняття художніх образів, об’єктів і явищ природи, часто переводяться в певну дію. Подібна дія може виступати як вияв естетичної чуйності, а також як засіб її формування [17, с.42]. Проте значний потенціал гри в еколого-естетичному вихованні молодших школярів може реалізуватися лише за відповідної спрямованості роботи педагога. Ефективність використання гри з метою виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи залежить також від системи подачі ігрового матеріалу.

Для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству, під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей.

Уже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина – невід’ємна складова частина природи, що вона, розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. Причому, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі – навіть повністю зникли [54, с.66].

Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знайти способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони [68, с.32].

Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому [7, с.22]. Головне в цьому – зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф.

Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів 1-4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навички спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу, акцентуючи увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, доцільно формувати почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людей стосовно навколишнього середовища [15, с.8-9].

Ідея оптимізації взаємовідносин людського суспільства і природи може бути дуже вдало розкрита на конкретному матеріалі під час вивчення природничих дисциплін. Природничі науки створюють необхідну теоретичну базу для розвитку в учнів загальної цілісної картини світу з єдністю і різноманітністю зв’язків між живою і неживою природою [44]. Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому.

Головне в цьому – зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф.

З позиції оптимізації взаємодії суспільства і природи, в школі слід вивчати основи виробництва: раціональне використання природних ресурсів як мінерального, так і біологічного походження (добування, зберігання, перевезення), принципи соціальне нешкідливих технологій, роботу технічних комплексів і систем щодо захисту середовища від забруднення [67, с.39].

Природнича освіта повинна бути спрямована на «осмислення процесу «гуманізація техніки», переходу від ідеалу підкорювача природи, який всі сили природи ставить собі на службу, до нового ідеалу людини, яка хоче зберегти біологічну рівновагу, розуміючи, що вона є частиною природи, і їхнє майбутнє взаємопов’язане і взаємозалежне» [56, с.46]. Такий підхід потребує не тільки засвоєння навичок ефективної виробничої діяльності, є й виховання почуття відповідальності за її наслідки. У зв’язку з цим потрібно говорити про засвоєння учнями екологічної культури виробництва.

Екологічні знання природничого циклу дають знання про захист довкілля від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні – один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини.

Загроза забруднення стає катастрофічною тоді, коли промислові відходи, потрапляючи в навколишнє середовище, взаємодіють з компонентами біосфери та акумулюються в її системі, змінюючи хімічний склад і фізичний стан атмосфери, ґрунту та води. Людина, як біологічний об’єкт, при цьому потерпає від негативного впливу навколишнього середовища погіршується стан здоров’я, зменшується ефективність виробничої діяльності, зростає смертність. Школа покликана формувати в молодого покоління систему якостей ощадливих господарів. У ставленні до природи, знайомити учнів на практиці з елементами екологічної освіти і культури.

Формування екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать:

■ принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення;

■ принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів;

■ принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища;

■ принцип взаємозв’язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі [59, с.39-40].

У позакласній роботі екологічне виховання здійснюється за напрямами:

■ озеленення населених пунктів і внутрішнє озеленення школи;

■ лісорозведення і охорона лісів;

■ боротьба з ерозією ґрунтів;

■ охорона водоймищ і рибних запасів;

■ охорона і приваблювання птахів;

■ відновлення ареалів лікарських рослин;

■ турбота про збереження великих та малих річок, очищення джерел та ін. [69, с.40].

Сформованість понять та уявлень про довкілля визначається наступними чинниками:

– усвідомлення краси природи як унікального явища та її функцій в житті людини;

– пізнавального інтересу до природи;

– необхідності гармонійного співіснування людини та природи, відповідального ставлення до неї;

– дбайливого ставлення до природи в традиціях українського народу;

– ставлення до рослин та тварин на засадах білетики.

Тематичний зміст виховної діяльності можна змалювати наступним чином.

1 клас

«Чистий клас». «Збережемо чистим довкілля». «Екологічна стежка». «Збережемо красу природи. Зелені друзі мого краю». «Перші весняні квіти». «Зустріч пернатих друзів». «Ми за них відповідаємо». «Тварини – не іграшки». Туристська прогулянка «До чистих джерел». «Рослини моєї вулиці». «Природа в загадках, прислів’ях, приказках та віршах». «Екологія в загадках». «Контурна карта виховної еколого-натуралістичної роботи».

2 клас

«Віч-на-віч з природою». «Чисте джерело». «Чиста криниця». «Збережемо красу природи». «Екологічна стежка в різні пори року» (вулицею міста, села). «Чорнобиль – рана України». «Первоцвіти просять захисту». «Наш квітник – найкращий». «Дивовижні звірі Марії Приймаченко». «Якби тварини вміли говорити». Рухливі ігри з елементами техніки туризму. Вікторина-гра «Що покласти в рюкзак для мандрівок». «Боляче буває всім» (ставлення до тварин). «Тварини моєї місцевості». «Контурна карта виховної еколого-натуралістичної роботи».

3 клас

«Чисте подвір’я». «Подорож лісовою стежкою». «Збережемо красу природи». «Заповідні місця мого краю». «Подарунки осені». «Казковий фруктово-овочевий бал». «Посаджу дерево». «На квіти осені чарівні подивись». «Я не ображу рідної землі». Одноденна туристська прогулянка «У поході друзі». «Чорнобиль не має минулого часу». «Ти відповідальний за тих, кого приручив». «Таємниці Катерини Білокур». «Тварини взимку потребують твоєї допомоги». «Різдво в гості прийшло». «Контурна карта виховної еколого-натуралістичної роботи».

4 клас

«Стань природі другом, будь природі сином». «Себе я бачу в дзеркалі природи». «Тече річка невеличка». «Чисте довкілля». «Збережемо красу природи». «Знай, люби, бережи». «Збережемо природу рідного краю». Туристська гра-естафета «Долаємо перешкоди». «В усі пори року прекрасна земля». «Екологічною стежкою до лісу (гаю, поля)». «Жива і нежива природа». «Нагодуй птахів (тварин)». «Контурна карта виховної еколого-натуралістичної роботи».

Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи «швидкої допомоги» звірам і птахам, натуралістичні гуртки, клуби, наукові товариства, екологічні експедиції та екскурсії, екологічні стежки та інших.

Підвищенню ефективності екологічного виховання сприяє його тісний зв’язок з традиційним народним вихованням любові до природи. Народна виховна мудрість з колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Природа постійно одухотворювалась в її свідомості як Матір-Берегиня, а Сонце, Земля та Вода були «святими» [64, с.24]. Дітей змалку привчали висаджувати і дбайливо доглядати городні та зернові культури, кущі, дерева, бережливо ставитись до птахів, диких звірів, комах та плазунів, розуміти природу як живий всеохоплюючий організм, що живе за власними законами, яких ніколи не можна порушувати.

2.2 Пошук шляхів вдосконалення системи формування екологічної культури молодших школярів

Щоб розглянути педагогічну проблему з різних сторін, ми зробили не лише теоретичний аналіз історичного та передового педагогічного досвіду екологічного виховання, а й узагальнили практику роботи вчителів сучасної початкової школи.

Ці ж прийоми роботи ми пропонуємо використовувати на уроках та в позакласній діяльності для покращення процесу формування екологічної культури молодших школярів.

Розробки вчителів в даній проблемі йдуть у трьох напрямах.

Перший напрям. Створюється повністю новий курс, що не вливається в природознавство. З цієї точки зору цікавий досвід Л.Н. Єрдакова. Він відзначає, що в даний час існує багато літератури для пізнання екології. Сюди можна віднести будь-яку дитячу книгу, де в цікавій формі описане життя тварин. Такими є і частина казок, де діють персонажі з світу тварин, а крім того, не порушуються екологічні правила «Вовк може з’їсти Бабусю і Червону Шапочку, але, мабуть, не стане їсти солоний огірок або пити чай з варенням» [23, c.7].

Також відомі багато екологічних казок, створених Б. Заходером. До числа екологічних можна віднести і розповіді В. Біанки. Можуть бути корисними і деякі російські та українські народні казки, якщо в них є ланцюг перетворень: яйце – в гусеницю, гусениця – в лялечку, та – в метелика. В деяких казках у цікавій формі подаються ілюстрації фрагментів ланцюгів живлення, елементи складних природних взаємодій типу «хижак – жертва».

Узявши ці міркування до уваги, Л.Н. Єрдаков вигадав екологічні сюжети про пригоди Еколобка. Екологічний Колобок – цікавий персонаж. Він зроблений з тіста і очевидно не несе ніяких екологічних властивостей і спеціалізацій. Такому персонажу можна приписувати різні особливості і поміщати його в різні екологічні ситуації. Еколобок стає членом багатьох біоценозів і вступає у взаємостосунки з живою та неживою природою. На нього впливає середовище, а він, у свою чергу, якось його змінює.

Пригоди Еколобка – це своєрідний підручник по екології. За казковим сюжетом криються чіткі правила екології. Таким чином, Л.Н. Єрдаков пропонує нам ввести повністю новий предмет в шкільний курс початкової школи – це екологія. На нашу думку, даний підручник допоможе дітям засвоїти деякі екологічні поняття, більше дізнатися про взаємозалежність компонентів природи, саме тому він є дуже корисним.

Багато вчителів (наприклад, Л.М. Хафізова, Н.С. Жестова) йдуть іншим шляхом, підсилюючи екологічну спрямованість існуючих підручників природознавства [24; 74].

Е.А. Постникова пропонує вводити схеми для показу взаємозв’язку в природі [54, c.31]. Це виховує в учнів абстрактне мислення. Взаємозв’язок, показаний у вигляді схеми, на перших етапах вводиться у вигляді динамічного малюнка. Наприклад, природа містить в собі два компоненти: жива і нежива природа. Нежива природа – вода, каміння, місяць, хмари, сонце і т. ін., для неї вибирають умовний малюнок – сонечко. А поряд малюють зображення живої природи – тварина, рослина і т. ін. Жива природа також неоднорідна і включає тварин, рослин і людину. Тварини – це звірі, птахи, риби, комахи і інші, вибирається символічне зображення тварин. Людина живе в суспільстві, тому пропонується намалювати людину на тому ж рівні, що і зображення природи. І людина, і суспільство створюють продукти праці і це теж наголошується в схемі. Як елемент системи екологічного виховання, цю методику можна використовувати, на нашу думку, як таку, що дасть непогані результати знань про взаємозв’язки в природі.

Однією з форм організації учбового процесу є екскурсія. Тому не дивно, що багато вчителів (К.П. Захмарна, Н.В. Борелок тощо) прагнуть під час екскурсій дати дітям екологічні знання і прищепити норми екологічної поведінки [29; 3]. Наприклад, К.П. Захмарна вважає, що формування у учнів відповідального відношення до природи – складний і тривалий процес. Його результатом повинно бути не тільки оволодіння певними знаннями і уміннями, а розвиток емоційної чуйності, уміння і бажання активно захищати, покращувати, ушляхетнювати природне середовище [29].

Н.В. Борелок говорить про те, що вчитель повинен ретельно готуватися до екскурсії і приводить докладний план підготовки [3]:

1. Намітити тему. Бажано, щоб назва теми звучала емоційно або проблемно, що дозволяє відразу зацікавити учнів.

2. Визначити мету, задачі і скласти попередній план екскурсії.

3. Вибрати місце проведення екскурсії, наперед побувати там, розробити маршрут. Передбачити місця для рухомих ігор, інформації, спостережень, збору природного матеріалу, суспільно корисній діяльності учнів.

4. Уточнити зміст виховного і пізнавального матеріалу, підібрати ігровий матеріал, вірші, загадки, вікторини.

5. Продумати методику проведення екскурсійного заняття.

6. Спланувати організаційні форми діяльності учнів (як і де проводити масові і групові спостереження), виконання суспільне корисних справ, розподілити обов’язки між підгрупами або що окремими вчаться.

7. Продумати, до яких узагальнень, висновків треба підвести учнів, як оцінити їх вихованість і дисциплінованість.

На наш погляд, цей план є дуже важливим, бо він не дозволить екскурсії перетворитися на розважальну прогулянку та дасть можливість виконати усі завдання, і саме тим підведе учня до висновків. Бо відомо, що якщо дитина сама формує висновок, це набагато краще, ніж висновок, нав’язаний вихователем.

Вчителі-методисти Г.І. Холомкіна, В.Л. Лола і Л.М. Хафізова пропонують давати дітям заучувати перед екскурсією вірш про природу, використовуючи для цього вірші І. Буніна, Ф. Тютчева, С. Єсеніна. На екскурсії використовувати загадки С. Маршака, Е. Благіної, Є. Сєрової, Р. Федькіна. [45; 74].

В.Л. Лола пропонує використовувати і дидактичні ігри, такі як: «Телеграми» або «Що змінилося?» тощо (див. Додаток Б), направлені на порівняння побаченого і відтворення в пам’яті того, що було [45].

Існує і третій напрям, по якому працюють вчителі в справі екологічного виховання школярів. Це напрям зі створення програм та підручників природознавства відмінних від традиційних. А.А.Плешаков розробив підручник для чотирилітньої початкової школи. Цей підручник починається розділом «Природа і ми». Рубрика служить зв’язуючою ланкою між курсами «Ознайомлення з навколишнім світом» (1-2 класи) і «Природознавство» (3-4 класи) [57].

У центрі уваги цих курсів взаємодія людини і природи. У 1 і 2 класах воно розглядається в ширшому контексті пізнання навколишнього світу в цілому.

Тема «Природа і ми» починає курс 3 класу. Вона повторює, узагальнює, систематизує знання, що вже є в учнів, про природу і взаємодію з нею людини, і розширює поняття учнів в цій області. У підручник 3 класу включено п’ять розділів: «Природа і ми», «Збережемо повітря і воду, корисні копалини і ґрунт», «Збережемо дивовижний світ рослин і тварин», «Берегтимемо здоров’я» і заключний розділ «Що таке екологія?» [57].

Останній розділ є додатковим, до нього можуть звернутися найдопитливіші учні. Наявність цього розділу не означає того, що екологічні матеріали відсутні в перших розділах. У розділі «Що таке екологія?» зроблена спроба представити екологію в концентрованому і узагальненому вигляді, використовуючи при цьому певний мінімум елементарної екологічної термінології.

У даному підручнику розкриваються наступні ідеї: ідея різноманіття природи; ідея екологічної цілісності природи (реалізується через розкриття багатоманітних екологічних зв’язків між неживою і живою природою, усередині живої природи); ідея єдності природи і людини (розглядається значення кожного природного компоненту, що вивчається, в житті людей, аналізується негативна і позитивна дія людини на всі ці компоненти і розглядаються питання здоров’я).

Отже, можна зробити висновок, що питаннями екологічного виховання і виховання молодших школярів займається досить багато педагогів. І роблять вони це по-різному. На нашу думку, причиною цього є те, що питання екологічного виховання складне і неоднозначне в тлумаченні. Всі ці методи та прийоми є цікавими та доцільними. Та вчителеві необхідно використовувати ці методи відповідно до рівня сформованості екологічної культури саме свого контингенту учнів, відповідно до їх розвитку, компетентностей та індивідуальних привілеїв.

З метою перевірки наведених теоретико-методичних положень ми провели експериментальне дослідження особливостей екологічного виховання молодших школярів у процесі учбової діяльності.

Практичному проведенню експерименту передував теоретичний етап (2007-2008 н.р.), у процесі якого була визначена сфера дослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем екологічного виховання та формування основ екологічної культури в учнів 3-4 класів, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.

Практичний етап експериментального дослідження (2008-2009 н.р.) був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань експерименту, проведенням формуючого експерименту у 3 класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці. На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи використання розробленої методики екологічного виховання молодших школярів у процесі навчальної діяльності.

Експериментальне дослідження проводилося на базі Тернопільської спеціалізованої початкової школи з поглибленим вивченням іноземної мови та СЗОШ І-ІІІ ст. № 14 м. Тернополя. Формуючим експериментом було охоплено 22 учні експериментального класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 23 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою навчання.

Плануючи процес екологічного виховання на уроках «Я і Україна. Я і природа», читання, рідної мови, образотворчого мистецтва та інших навчальних дисциплін, ми враховували необхідність наступних дій:

• визначення місця і функцій процесу екологічного виховання у структурі уроку;

• передбачення методичних та практичних труднощів, які можуть виникнути під час роботи;

• визначення змісту, обсягу та форми екологічно спрямованих завдань;

• планування процесу екологічного виховання через подачу навчальних завдань екологічного спрямування невеликими, логічно завершеними частинами;

• підбір наочного дидактичного матеріалу (гербаріїв, колекцій, роздаткових та інструктивних карток), таблиць, схем, слайдів тощо;

• обґрунтування раціональних способів перевірки навчальних завдань.

У процесі організації екологічного виховання у процесі учбової діяльності ми, перш за все, навчали дітей працювати із наочними посібниками, приладами, підручником тощо, ставили перед ними мету, завдання та спільно визначали шляхи його виконання.

З метою формування екологічної свідомості молодших школярів засобами навчального матеріалу ми підбирали такі завдання:

• порівняння певних фактів, явищ;

• спостереження згідно з планом;

• складання екологічних описів;

• малювання екологічних об’єктів;

• проведення природоохоронних дослідів;

• робота з таблицями чи пам’ятками, розробленими вчителем;

• практична природоохоронна робота.

У процесі проведення формуючого експерименту залежно від цілей уроку і дидактичних особливостей виучуваного матеріалу ми використовували завдання навчального (дидактичного), формуючого і перевірного характеру.

Для самостійного ознайомлення з необхідністю екологічної роботи ми пропонували учням і новий матеріал. Перед цим визначалося, яку частину матеріалу необхідно викласти вчителю, а яку школярі можуть засвоїти на уроці самостійно за допомогою натуральних об’єктів, роздаткового матеріалу, таблиць чи пам’яток, спеціально розробленого плану, підручника тощо. Велике значення в екологічному вихованні мала робота над малюнками і схемами, оскільки вона привертала увагу учнів до ілюстрацій, вчила робити висновки. Подібні роботи займали небагато часу, але давали значний ефект.

На уроках «Я і Україна» під час усвідомлення нового матеріалу значну частину демонстраційних дослідів ми проводили у формі фронтального експерименту, тим самим значною мірою підвищуючи їхню ефективність. Особливо цінним було застосування цього методу, коли використовувалося наочне обладнання, виготовлене самими учнями у процесі практичних занять на уроках трудового навчання. Поки учні не оволоділи навичками самостійної роботи з роздатковим матеріалом, процес ознайомлення із ним проходив під керівництвом учителя.

Як показали результати дослідження, процес екологічного виховання проходив успішно лише в тому разі, коли діти розуміли мету, їм було цікаво її досягти, вони володіли навичками виконання відповідних дій. Для цього молодшим школярам роздавалися індивідуальні картки, в яких було записано рекомендований план міркування.

Для звернення уваги молодшим школярам пропонувалися такі завдання, для виконання яких потрібно було поєднати розумові дії з практичними. Наприклад, не тільки прочитати й зробити висновки, а й порівняти текст з попереднім, навести свої приклади, провести досліди, спостереження, виконати відповідне природоохоронне завдання, тощо.

Ілюстрації підручників часто використовувалися у процесі екологічного виховання школярів, особливо через відсутність у школі відповідних наочних посібників. У такому випадку ілюстрації у підручниках ставали основними джерелами нової інформації. Організовуючи роботу з підручником, ми враховували, що підручники створювались без урахування специфіки екологічного виховання. Тому ми вводили додаткові вказівки для учнів щодо визначення екологічної спрямованості матеріалу підручника. До кожного малюнка продумувався ряд завдань, які допомагали спрямувати увагу дітей на виявлення екологічних ознак різних предметів та явищ, що зображені на малюнках.

Так, під час вивчення теми «Кругообіг води в природі» ми пропонували учням виконати наступні завдання:

• розглянь малюнок;

• простеж, куди зникає дощова вода;

• що станеться, коли вода пройде через забруднений шар гірських порід?

• як запобігти порушенню кругообігу води у природі, тощо. Важливим засобом екологічного виховання молодших школярів, відповідним до даного вік, були екологічні ігри та цікаві завдання. Наведемо приклади таких ігор та вправ.

1. Гра «Малята».

Програмовий зміст. Розширити знання учнів про диких тварин (лисиця, заєць, ведмідь, білка, їжак, вовк) та їх повадки. Закріпити вміння правильно називати частини тіла тварин, виділяти істотні ознаки поняття «звірі».

Унаочнення. Картки із зображенням дорослих тварин та їх малят.

Хід гри

Клас поділяється на дві групи. Одна група отримує картки із зображенням дорослих тварин, інша – малят. «Малята» мають знайти своїх «батьків», потім описати зовнішній вигляд дорослого звіра. «Батьки» мають розповісти про спосіб живлення, окремі повадки та як вони піклуються про своїх малят.

Завдання:

1. Фантазування: барлога ведмедя зменшилася до розміру рукавички. Як буде жити ведмідь?

2. Метод фантограм:

Заєць бігає, стрибає. а) перенесемо зайця із степу в море – як буде?

3. Творчо-емпатійні вправи.

Поставити себе на місце тварини та передати її відчуття:

а) восени у лісі відбулися збори тварин на тему «Хто як до зими готується...»

б) зустрілися їжак з білкою і розговорилися...

II. Гра Знайди свою маму.

Програмовий зміст. Розширити знання дітей про свійських тварин. Розвивати спостережливість та вміння виділяти характерні ознаки дорослих тварин та їх малят.

Унаочнення. Картки із зображенням дорослих тварин та їх малят.

Хід гри

На столі розкладаються картки із зображенням малят домашніх тварин. Учням роздаються картки із зображенням дорослих свійських тварин. Дається завдання: дібрати малят до дорослих тварин, описати дорослу тварину, виділити її характерні ознаки; розповісти, що цікавого помітили, спостерігаючи за домашніми тваринами. Виграє той, хто перший впорається із завданням.

Завдання:

1. Символічна синектика – імітація повадок свійських тварин.

2. Переплутати мам та малят, придумати спільні умови проживання – як будуть спілкуватися, як харчуватися?

а) як будуть жити собака із лошам?;

б) корова з кошеням?

III. Гра «Який це птах?»

Програмовий зміст. Розширення поняття «птахи»; формування вміння розпізнавати перелітних, осілих та зимуючих птахів за їх зображенням та характерними звуками (співом).

Унаочнення. Картки із зображенням типових для даної місцевості перелітних, осілих та зимуючих птахів; запис співу окремих птахів.

Хід гри

На магнітній дошці прикріпити зображення птахів у довільному порядку. Клас поділяється на 3 команди, визначаються лідери. На столі розкладені картки із написами: «перелітні», «осілі», «зимуючі». Лідери обирають певну картку. Дається завдання: дібрати ілюстрації птахів, що входять у це поняття, розмістити в ряд на дошці під написом. Командам дається 1 хвилина, щоб порадитися. За сигналом вчителя обговорення припиняється, а лідери, по черзі, виконують завдання. Інші команди стежать за правильністю виконання. Школярі мають право використати ту ілюстрацію, яка вже була розміщена, якщо вважають, що це було зроблено помилково. Виграє команда, яка правильно виконала завдання (або допустила найменше помилок).

Індивідуальне змагання.

За характерними звуками впізнати птаха, назвати його та знайти ілюстрацію. Завдання:

1. Фантазування на тему: «Ой, якби я мала (мав) крила...»

2. Метод каталогу (перенесення властивостей неживих об’єктів на птаха): вода птах без запаху без кольору рідка і т.д.

3. Метод мозкового штурму.

Птаха зачинили в клітці. Як йому вибратися звідти?

Тема. Рослинний і тваринний світ лісів, луків, водойм.

І. Гра «Що де росте?»

Програмовий зміст. Закріпити знання дітей про назви знайомих рослин та місць, де вони ростуть (ліс, луки, водойма).

Унаочнення. Ілюстративний матеріал із зображенням природних угруповань (ліс, луки, водойми); гербарні зразки рослин цих угруповань або живі рослини.

Хід гри

Учням роздаються картки із зображенням лісу, луків, ставка, річки. Вони мають дібрати відповідні гербарні листки (живі рослини), розповісти про пристосування даних рослин до умов існування.

Завдання:

1. Перенести рослини лісу у водойму; рослини водойм – на луки; рослини луків – у ліс. Що в результаті цього трапиться?

2. Метод фантастичної проблеми.

Що трапиться, якщо: а) у лісі не буде дерев?;

б) у ставку – води?; в) на луках ростимуть лише дуби?

II. Гра «Хто де живе?»

Програмовий зміст. Продовжити формувати поняття про тварин диких та свійських, місце їх проживання та пристосування до умов існування.

Унаочнення. Ілюстративний матеріал різних типів середовища існування тварин, картки із зображенням диких і свійських тварин.

Хід гри

Учням роздаються картки із зображенням домашнього подвір’я, лісу, луків, водойми. На столі викладають зображенням вниз малі картки, на яких зображені тварини. Школярі добирають тварин відповідно до середовища існування. Називають тварину, розповідають про її пристосування до умов існування, визначають, до якого класу належить тварина (звір, птах, комаха, риба, земноводні, плазуни).

Завдання:

1. За методом каталогу створити нове середовище існування.

2. Мозковий штурм.

Як прожити: рибі у лісі?; ящірці у річці?; черепасі на луці?

III. Гра «Підбери гриб».

Програмовий зміст. Продовжити формувати уявлення дітей про гриби; закріпити знання про зовнішній вигляд і назву гриба; місця, де він полюбляє рости. Виробляти вміння відрізняти їстівні гриби від отруйних.

Унаочнення. Картки із зображенням грибів.

Хід гри

Учням роздаються картки із зображенням грибів. Діти мають назвати гриб, розповісти, коли він з’являється та де полюбляє рости. Визначити, який у них гриб: їстівний чи отруйний. Знайти пару – до їстівного гриба дібрати схожий на нього отруйний гриб; розповісти про способи розрізнення їстівних грибів і їх двійників – отруйних.

Завдання:

1. Екологічне прогнозування.

Що буде, якщо в лісі зникнуть гриби?

2. Фантазування: гриб виріс вищий від дерев, що буде?

3. Творчо-емпатійні вправи.

Уявити себе грибом і передати свої відчуття (мухомор; маслюки).

У процесі проведення дидактичних ігор екологічного спрямування ми використали такі прийоми та методи розвитку творчої уяви дітей:

І. Фантазування.

1. Типові прийоми фантазування:

а) інверсія або зробити навпаки. Змінити властивості, дію, принцип, закон на протилежний.

Наприклад, гарячий вогонь став холодним (бо його намалювали на льоду); вовк став добрим (бо тепер він – травоїдна тварина);

б) збільшення або зменшення об’єкта природи. Збільшуємо комара до величезних розмірів. Що трапиться ?;

в) прискорення чи уповільнення дії об’єкта або його властивостей. На Землі дерева майже не ростуть. Чому? Чим усе це закінчиться?;

г) перервні процеси зробити безперервними чи навпаки.

На Землі постійно світить Сонце. Що трапиться? Повітря буде подаватися порціями. Як жити?;

д) зміна середовища існування для певного об’єкта: риба живе в пустелі...;

є) надати живому об’єкту рис неживого та навпаки.

2. Метод асоціацій чи каталогу слугує для перенесення властивостей одного об’єкта на інший. А потім за допомогою вільних асоціацій виводилася велика кількість наслідків, генерувалися нові фантастичні ідеї.

Живий об’єкт: крокодил зелений, зубатий, пливучий.

Неживий об’єкт: стілець дерев’яний, складний, м’який.

Переносимо властивості одного об’єкта на інший:

Дерев’яний крокодил – сувенір.

Складний крокодил – іграшка.

Стілець зелений – пофарбований зеленою фарбою.

3. Вправа «Робінзон Крузо».

Ситуативні завдання, мета яких – знайти способи виживання в екстремальних умовах.

4. Вправа «Чорний ящик».

Мета: знайти секрет «чорного ящика» за допомогою мінімальної кількості запитань.

У чорному ящику плід.

– Сухий чи соковитий?

– Великий чи малий?

– Круглий чи продовгуватий?

– Їстівний чи ні?

– Червоний чи зелений? і т.п.

II. Мозковий штурм.

Під час проведення мозкового штурму створювалися 2 групи учасників: «генератори» та «експерти». На першому етапі проведення – генеруванні – заборонена будь-яка критика, навіть невербальне несхвалення. Навпаки, кожну ідею варто розвивати, якою 6 абсурдною вона не здавалася. Хід штурму обов’язково записувався вчителем.

На другому етапі – оцінці – кожна ідея піддавалася експертизі і вибиралися оптимальні варіанти вирішення поставленої проблеми.

III. Метод фокальних об’єктів.

Суть методу полягає в тому, що вибирався об’єкт, систему тримали у фокусі уваги і переносили на неї властивості інших, що не мали до неї ніякого відношення, об’єктів. При цьому виникали незвичайні сполучення, які вчитель прагнув розвивати далі шляхом асоціацій. Даний метод застосовувався таким чином:

– вибирався об’єкт, який необхідно вдосконалити;

– формувалася мета його вдосконалення;

– вибиралися із книг, газет, журналів кілька випадкових об’єктів, записують їх ознаки;

– ці ознаки переносилися на даний об’єкт.

Приклад.

Об’єкт – річка. Випадкові об’єкти:

бджола працелюбна маленька кусюча кішка гнучка зубата пухнаста

Працелюбна річка має увесь час працювати, перевозити вантажі, крутити турбіни, напувати поля. Річка гнучка, має багато поворотів, звивається...

IV. Метод фантограм полягає у тому, що прості прийоми перетворення застосовуються не лише до об’єкта та його частин, а й до універсальних властивостей предмета природи. При складанні фантограм по одній лінії записується характеристика предмета: речовина, фізичні властивості, місце існування і т.п., а по іншій – типові прийоми.

Карась риба вкрита лускою тіло видовжене живе у воді, плаває...

Перенесемо у ліс: як буде рухатися? як дихати? як рятуватися від ворогів?

Реалізація розглянутої системи заходів підвищувала ефективність навчально-виховного процесу і позитивно впливала на екологічний розвиток дітей молодшого шкільного віку.

Для усвідомлення учнями того, що етичні норми і правила поширюються як у стосунках між людьми так і зі світом природи, ми використовували різноманітні завдання і вправи екологічної спрямованості і у процесі навчання іншим навчальним дисциплінам. Основна роль при цьому належала художньому слову, а, отже, урокам читання. Так, слова із поезії «Щоглик» П.А. Грабовського: «Не то пташки, милі дітки, – шкода навіть черв’яка» – були ключовими у формуванні гуманного ставлення молодших школярів до всього живого. Пройти емоційну школі – школу виховання добрих почуттів (В. Сухомлинський) допомагали дітям і твори А. Дрофаня «На велику воду», Н. Забіли «Журавлик», В. Сухомлинського «Не забувай про джерело», А. Хорунжого «Плакучий бук» та ін.

Працюючи над поезією А. Костецького «Не хочу», вчитель наголошував, що все живе має право на жити так само, як і людина («І стеблинку, гілку чи травинку я не ображу – це страшенний гріх!»), а охороні ти природу треба заради неї самої («Метелика лов» ти я не хочу; він – квітка неба, хай живе собі!»).

Використовуючи фрагменти художніх творів, учитель пропонував школярам розв’язати ту чи іншу екологічну задачу, ознайомлював їх із правилами екологічно грамотної поведінки у природі не у формі моралізування, а надаючи їм право вибору варіанта поведінки, змогу умотивувати його. З цією метою використовувалися твори Є. Гуцала «Зайці», В. Носака «Несподівана зустріч», О. Копиленка «Весна в лісі», В. Кави «Він живий», А. Бортняка «Зламана гілка» та ін. За допомогою цих творів створювалися такі педагогічні ситуації, які мали значний виховний вплив, сприяли формуванню підструктури відповідального ставлення дітей до природи, бо без цього їхні знання є лише «інтелектуальним баластом».

Ми враховували, що досягнути успіхів у формуванні екологічної свідомості екоцентричного типу можна лише тоді, коли підростаюче покоління оволодіє стратегіями і технологіями взаємодії з природою. Адже свідомість формується у процесі діяльності. Що треба зробити, щоб допомогти природі, школярі довідувалися з творів О. Вишні «Вдячні шпаки», О. Левченка «Якщо допоможемо», О. Довженка «Матусин город», В. Скуратівського «Лелечина криниця» та ін.

Також ми залучали дітей до посильних для їхнього віку природоохоронних справ, бо без цього наявність навіть адекватних уявлень і понять, сформованість відповідального ставлення до природи не забезпечить вирішення екологічних проблем, оскільки людина буде безпорадною при реалізації своїх знань у практичній діяльності.

Отже, на формувальному етапі дослідження ми виділили систему вправ екологічного спрямування, що передбачала врахування наступних педагогічних умов: зв’язок з життям, наступності, єдності діяльності на уроці і в позаурочний час, різноманіття форм екологічного виховання, практичної спрямованості у формуванні екологічної культури молодших школярів.

2.3 Аналіз результативності експериментального дослідження

На констатувальному етапі експериментального дослідження було проведено анкетування учнів Тернопільської спеціалізованої початкової школи з поглибленим вивченням іноземної мови та СЗОШ І-ІІІ ст. № 14 м. Тернополя для виявлення рівня сформованості їх екологічної культури та вчителів – для виявлення місця проблеми у їх діяльності (всього до анкетування було залучено 45 учнів і 16 вчителів). Зміст анкет див. додаток В.

Відповідаючи на питання анкети, вчителі продемонстрували непогану обізнаність щодо суті екологічного виховання. Переважна більшість (80 %) вчителів чітко структуризували екологічне виховання. Разом з тим, серед уроків, на яких вчителі використовували матеріал екологічного спрямування, виділяють природознавство (100 %), образотворче та трудове навчання (35 %). Дуже мала кількість респондентів (7 %) вказувала на екологічні можливості читання, математики тощо.

Також не вражали різноманітністю і форми роботи – передусім позакласні заходи (85 %); на уроках – бесіди, розповіді (76 %), зрідка ігри (15 %).

Аналізуючи відповіді учнів, треба вказати на непогану загальну поінформованість в проблемах екології. Учні також стверджують, що вчителі досить часто наголошували на проблемі збереження природи (85 %). Та мало хто з опитаних чітко сформульовував причини, чому (навіщо) слід її оберігати (16 %).

Разом з тим, учні згадували один-два виховні заходи на екологічну тематику, серед яких переважна більшість називала підгодовування птахів узимку (70 %), свято осені (62 %), інші (4 %).

Все це говорить про слабке різноманіття форм та прийомів екологічної роботи в школі, погане розуміння вчителями необхідності такої роботи на всіх предметах і в позаурочний час, а також недостатньо вдалий підбір матеріалу для роботи з молодшими школярами.

Для визначення впливу експериментальної методики навчання на сформованість екологічної культури та навичок природоохоронної роботи на формувальному етапі експериментального дослідження учням 3 класу були запропоновані різноманітні завдання з різних навчальних дисциплін по різних темах.

З метою визначення ефективності експериментального дослідження у підвищенні ефективності процесу екологічного виховання третьокласників ми пропонували учням серію контрольних екологічно спрямованих завдань. Це були завдання на визначення змістовності і дієвості знань, набутих у процесі екологічного виховання молодших школярів шляхом використання навчальних завдань такого типу:

Тема «Вода»

1. Подивись на фізичну карту України. Скажи, якими кольорами нанесені на ній річки, озера, моря. Порівняй, чи справді річка у нашому місті має чисту, прозору воду?

2. У статті «Без води немає життя» на с. 91 прочитай перший і третій абзаци. Скажи, що таке твердий, рідкий і газоподібний стани води. Що станеться, коли процес переходу води у різні стани порушиться? Чим це загрожує людству загалом і конкретно нам?

3. Довідайся, де бере початок, куди впадає річка, що протікає через наше місто. Які екологічні проблеми ти побачив під час спостережень .

4. Розкажи, де у твоїй місцевості знаходиться вода. Наведи приклади річок, озер, струмків. Розкажи про озеро у такій послідовності: назва озера і де воно розміщене; звідки озеро поповнюється водою; яка в ньому вода; які його береги; зміни рівня води в озері та з яких причин відбуваються; заростання озера; як озеро використовується населенням і які наслідки такого використання.

Тема «Гірські породи».

1. У статті «Що таке гірські породи» на с. 98 прочитай перший і другий абзаци. На с. 99 розглянь малюнок. Розкажи, де беруться гірські породи і коли вони виникли. Які наслідки їх використання людиною?

2. У першій графі таблиці прочитай план вивчення властивостей нафти, у другій – запиши результати своїх спостережень.

План

Властивості нафти

Порівняй нафту з торфом і кам’яним вугіллям. Чим нафта відрізняється від них?

У склянку з водою налий трохи нафти. Що відбудеться з нею? Який висновок з цього можна зробити? Що стається з нафтою, розлитою на поверхні річки чи озера? Чи можуть у такій воді жити рослини, тварини? Чому?

3. У першій графі таблиці прочитай властивості нафти, а в другій – запиши властивості природного газу. Що спільного між цими речовинами? Що відмінного? Який вплив використання нафти і газу на навколишнє середовище? Що слід робити, щоб не забруднювати середовище? Що слід робити, коли негативний вплив на середовище вже відбувся?

Властивості нафти

Властивості природного газу

Масляниста рідина.

Рідина темно-бурого кольору.

Рідина з різким запахом.

Легша за воду.

Горить кіптявим полум’ям.

Виділяє багато тепла.

4. У статті «Що таке корисні копалини» на с. 99-100 прочитай третій абзац. Які ознаки горючих корисних копалин в цій частині тексту названо? Чи може людство обійтися без використання корисних копалин? Що слід зробити, щоб не забруднювати навколишнє середовище?

5. У статті «Гірські породи потребують охорони» на с. 100 прочитай перший абзац. Які предмети з твого довкілля зникли б? Назви їх.

Тема «Ґрунт»

1. Довідайся, які ґрунти переважають у твоїй місцевості.

2. Розглянь малюнок на с. 101. Який шар земної поверхні називається ґрунтом? Чому кольори шарів різні? Який із них найцінніший для землеробства?

3. У статті «Що таке ґрунт» на с. 102 прочитай третій абзац. Скажи, з чого утворюється перегній. Для чого він потрібний рослинам?

6. Разом з учителем проведи такий дослід: візьми грудочку ґрунту, поклади в металеву коробочку, потримай її деякий час над вогнем. Над коробочкою потримай шматочок скла, Що утворилося на склі? Чому? Який висновок з цього можна зробити?

7. Які ти знаєш ґрунти? Чим вони відрізняються? Назви найважливішу ознаку ґрунту.

8. Чи можуть рослини обійтися без ґрунту? Назви ознаки руйнування ґрунтів у нашій місцевості. Що робиться, щоб уникнути цього?

Тема «Зелене диво Землі»

1.У статті «Зелене диво Землі» на с. 105 прочитай третій абзац. Скажи, чому рослин називають зеленим дивом Землі?

2. Назви, які ти знаєш рослини – маленькі і великі, дикорослі і культурні. Намалюй рослину, яка тобі найбільше подобається.

3. Склади усну розповідь «Що мені дають рослини».

4. Розглянь на малюнку (с. 107 підручника) рослини. Придивися уважно до квіток і листків. Чим вони відрізняються, чим схожі?

7. Доведи, що рослина – живий організм. Що дають рослини людині?

8. Поміркуй, чи змогли б рослини жити без ґрунту? А люди без рослин? Який висновок з цього можна зробити?

9. Заповни таблицю «Лісові рослини». Розкажи, як ти охороняєш лісові рослини.

Дерева

Кущі

Трави

Гриби

хвойні

листяні

їстівні

отруйні

Тема «Ліс»

1. Яку користь приносять ліси?

Розгляньте схему. Доповніть її матеріалами з підручника.

2. Поясніть, як ви розумієте такі твердження: Ліс – одяг Землі; збирач води; охоронець річок; захисник ґрунту; лікар; сторож здоров’я людини; дім для тварин.

3. Поміркуйте!

У лісі вирубали всі старі дуплисті дерева. Через деякий час молоді дерева були уражені шкідниками. Ліс загинув. Чому це трапилось?

4. Які з перелічених грибів ви не покладете до своєї корзини? Білий гриб, лисинка, сироїжка, мухомор, груздь, бліда, поганка, опенька, підосичник, підберезник, маслюк. Чому не можна знищувати отруйні гриби?

5. Дізнайтесь, яке специфічне природоохоронне значення мають тополі, берези, сосни. Довідка. Тополі – найкращі пилососи; берези захищають від шуму; сосни – найкращі борці з мікробами.

6. Дізнайтесь, які рослини лісу є лікарськими.

7. Уважно прочитайте матеріал підручника і запишіть ознаки природи, які вказують на те, що настав час підсніжників.

Збільшуються______________

зникає__________________

дзюрчать________________

блищать_________________

2. Доберіть із тексту і запишіть, якого кольору квіти у

гусячої цибульки_____________

проліска_________________

анемони_________________

підсніжника_______________

пшінки_________________

рясту __________________

Яку з цих рослин занесено до Червоної книги України? Тема «Тварини в природі».

1. Які тварини живуть у лісі твоєї місцевості? Що ти зробив для їх охорони?

2. Розглянь зображення гадюки і вужа. У першій графі таблиці прочитай характерні ознаки гадюки, у другій – запиши ознаки, властиві вужу. Яке значення цих тварин у живій природі?

Гадюка

Вуж

Товсте валькувате тіло, куций хвіст, округло-трикутна плеската голова з характерним візерунком. Тіло вкрите лускою. На спині темна хвиляста смуга, на животі голубі смуги. Кінцівок немає. Повзає. Живиться дрібними тваринами. Належить до змій.

3. Заповни таблицю «Тварини лісу». Розкажи, як ти охороняєш лісових тварин.

Звірі

Птахи

Змії

Комахи

корисні шкідливі

4. На березі озера під сонячним промінням відпочивав вуж. Діти побачили його і закричали: «Гадюка! Убий її!» Чи правильно вони зробили?

5. Чому такі тварини, як корова, вівця, коза, собака не можуть жити в лісі чи в полі?

6. Назви ознаки пристосування риб до умов навколишнього середовища. Для цього прочитай статтю «Риби» (с. 134-135), використай свої спостереження за поведінкою риб і дай відповідь на такі запитання: яке значення риб для живої природи? Що б сталося, коли б люди виловили усіх риб у річках і в океані?

7. Розглянь птахів, зображених на малюнку (с. 137). Розкажи про кожного птаха за таким планом:

Назва тварини;

Розмір тварини (велика, середня, мала);

Частини тіла тварини (голова, тулуб, ноги, хвіст);

Особливості зовнішньої будови тварини;

Значення цієї тварини в навколишньому середовищі;

Як і де охороняють цю тварину.

8. Розглянь звірів, зображених на малюнку (с. 137). Розкажи про кожного звіра, використовуючи план, за яким ти розповідав про птахів. Порівняй звірів між собою. Яка роль звірів у живій природі?

9. Наведи приклади рослиноїдних звірів, птахів, риб, комах. Яких тварин називають всеїдними. Наведи приклади всеїдних тварин. Чим правда, що такі тварини наносять непоправну шкоду рослинам? Поясни.

10. Дізнайтесь, які тварини лісу охороняються законом.

Довідка. Лосі, козулі, дикі кабани. До Червоної книги занесені зубр, кіт лісовий.

Тема «Охорона лісу»

1. Доповніть речення.

дбаючи про ліс, люди насаджують________

охороняють_____________

розвішують______підгодовують______

збирають______прополюють_____.

2. Дізнайтеся, які рослини і тварини вашої місцевості потребують особливої допомоги.

3. Подумайте і запишіть, як допомогти лісові можете ви.

4. Прочитайте правила поведінки в природі. До кожного з них придумайте і намалюйте свій знак.

– Не ламай гілля дерев та кущів.

– Не пошкоджуй кору дерев.

– Не зривай в лісах та на луках квіти.

– Не збивай гриби, навіть неїстівні.

– Не лови метеликів, джмелів, бабок та інших комах.

– Не руйнуй мурашники.

– Не руйнуй пташині гнізда.

– Не лови диких тваринок і не принось їх додому. Тема. Охорона природи.

(Підсумковий урок з розділу «Рослини і тварини лісів, лук, полів»).

1. Дізнайтесь, які джерела забруднення навколишнього середовища існують у вашій місцевості. Що робиться для того, щоб зменшити їх негативний вплив на природу? Запропонуйте у короткій письмовій роботі свій шлях вирішення цих проблем.

2. Згадайте правила поведінки в природі, з якими ви ознайомилися в цьому навчальному році. Подумайте, які з них вам знадобляться під час літніх канікул

На підсумковому етапі дослідження ми визначали ступінь сформованості екологічної культури в кожному конкретному випадку окремо, але в цілому самостійність у роботі учнів постійно зростала. Завдання для визначення екологічної вихованості молодших школярів спочатку були середньої дидактичної трудності, яка теж постійно зростала. Для учнів, які гарно вчилися, проявляли особливий інтерес до визначення і розв’язання екологічних проблем, ми пропонували додаткові завдання.

Виконані завдання екологічної спрямованості ми перевіряли, оцінювали й підводили підсумки. Деякі роботи, особливо спочатку, зачитувалися учнями на уроці, що давало змогу всьому класу проаналізувати свою працю й оцінити її одразу ж після виконання. У процесі перевірки завдань враховувалася правильність і повнота виконання роботи, свідомість і самостійність її виконання. Перевірку виконання завдань екологічного прямування ми проводили диференційовано, у процесі діалогу, не виділяючи в окремий етап уроку і передаючи функції учительського контролю самим учням – у разі організації самоконтролю та взаємоконтролю. Для організації самоконтролю використовувалися переносні дошки з відповідями, підписами; таблиці, схеми тощо.

Таблиця 1.

Результати контрольних зрізів в експериментальному і контрольному класах

Класи

Високий рівень

Достатній рівень

Середній рівень

Початковий рівень

у відсотках (%)

Екологічні знання

Е

22,7

54,48

22,82

-

К

13,02

52,08

34,72

8,67

Екологічні уміння

Е

27,24

63,56

9,2

-

К

4,34

39,06

47,74

-

Екологічні уявлення

Е

9,70

63,25

27,05

-

К

5,67

49,56

36,55

8,22

Природоохоронна

діяльність

Е

18,16

9,02

22,82

-

К

8,68

39,06

34,72

-

У таблиці 1 наведені результати виконання учнями 3-х класів (експериментального і контрольного) навчально-пізнавальних завдань екологічного спрямування на констатуючому етапі експерименту. Дані таблиці свідчать про те, що в учнів експериментального класу вищий рівень екологічної культури, ніж в учнів контрольного класу. 18% і 64% учнів експериментального класу виконали завдання відповідно на високому і достатньому рівнях, що на 10% і 19% більше, ніж у контрольному класі.

Таким чином, результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів у процесі навчальної діяльності.

Висновки

Отже, екологічне виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в людини екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Структуру екологічної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом еколого-виховної роботи вчителя є формування в учнів системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки, що доцільно здійснювати у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу. Також серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи.

Виявлено, що екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання повноцінної особистості. При цьому екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів, засіб розвитку екологічної свідомості та засіб формування практичних навичок у сфері охорони природи.

Системна діяльність в галузі охорони природи роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу екологічного виховання. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху. При цьому пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі.

В результаті проведеного теоретичного аналізу виявлено функції екологічного виховання: теоретико-методологічна, що зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища; соціально-культурна, що виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми; дидактична, пов’язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи; практична, що пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності.

Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв’язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

Виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів виступають: а) пізнавальна діяльність учнів, пов’язана із спостереженням навколишнього середовища; б) дослідницька діяльність, що передбачає різноманітну активну природоохоронну роботу; в) практична (прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи.

Охарактеризовано поняття комплексного підходу у використанні засобів, видів і форм екологічного виховання. Метою ж останніх є розширення, поглиблення, систематизація набутих знань, формування в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя кожної окремої особистості і людства загалом. Виявлено, що реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів робить уроки більш цікавими, змістовними, а участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань.

Доведено доцільність використання в навчально-виховній роботі таких методів, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з літературою природоохоронного спрямування та іншими місцевими матеріалами на уроці, використання схем, діаграм, таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій. У форматі визначення найоптимальніших форм природоохоронної роботи в структурі охарактеризовано громадсько-корисну роботу; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок, створення куточків і музеїв охорони природи у школах.

На основі аналізу передового педагогічного досвіду виділено окремі підходи до формування екологічної культури молодших школярів. Теоретичний підхід виявляється в методичних розробках формування екологічних знань та екологічної свідомості; практичний – спрямовує увагу на особливості формування екологічних умінь та виявляється в екскурсіях, іграх та інших прийомах екологічного виховання. Відповідно доведено необхідність гармонійного поєднання основних засад даних підходів у системі екологічного виховання молодших школярів, а також доцільність використання способів злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони.

З метою перевірки наведених теоретичних положень проводилося експериментальне дослідження особливостей екологічного виховання молодших школярів у процесі учбової діяльності. У процесі експериментального виявлявся рівень сформованості екологічної культури та екологічної вихованості учнів експериментального і контрольного класів. Для визначення впливу експериментальної методики навчання на сформованість екологічної культури та навичок природоохоронної роботи учням були запропоновані різноманітні завдання з різних навчальних дисциплін по різних темах. Результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів у процесі навчальної діяльності.

Список використаних джерел

1. Байбара Н.П. Методика викладання природознавства у початкових класах. – К.: Освіта, 2001. – 424 с.

2. Бойченко С. Щоб не згас інтерес // Початкова школа. – 1999. – № 1. – С. 49-51.

3. Борелок Н.В. Як провести екскурсію?// Початкова школа. – 2006. – № 6. – С. 24-26.

4. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна // Початкова школа. – 2001. – №7. –С. 20-22.

5. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. – Київ: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. – 400 с.

6. Бондаренко Г. Уроки мислення як засіб формування творчих здібностей молодших школярів // Початкова школа. – 1999. – № 5 – С. 51–53.

7. Варакута О. Формування природничих понять в учнів початкових класів // Початкова школа. – 1999. – № 5. – С. 20-23.

8. Варакута О. Пізнавальні завдання для формування природничих понять // Початкова школа – 1999. – № 8.– С. 53–56.

9. Верзяна А.К., Низова А.М. Наблюдение природы и труда в начальной школе. – М., 1972. – 92 с.

10. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

11. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – 576 с.

12. Волков К.Н. Психологи о педагогических проблемах: Книга для учителя / Под ред. А.А. Бодалева. – М.: Просвещение, 1971. – 128 с.

13. Гавриленко О. Як навчати екологічного прогнозування // Початкова школа. – 1997. – № 12. – С. 42–45.

14. Гаркунова И.Л. Формирование приемов самостоятельной работы на уроках чтения // Начальная школа. – 1988. – № 1. – С. 33–36.

15. Гетьман В.Ф. Экскурсии по природоведению во 2 и 3 классах. – К.: Радянська школа, 1983. – 96 с.

16. Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. – М.: Просвещение, 1984. – 159 с.

17. Громик Є. Гра – найсерйозніша справа // Початкова школа – 1999.– № 7.– С. 41–43.

18. Данилов М.А., Есипов Б.П. Дидактика / Под общей ред. Б.П. Есипова. – М., АПН, 1957. – 513 с.

19. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.

20. Дидактика современной школы / Под ред. В.А. Онищука. – К.: Рад. школа, 1987.– 351 с.

21. Дидактика средней школы / Под ред. М.Н. Скаткина. – М.: Просвещение, 1982. – 319 с.

22. Друзь Б.Г. Виховання пізнавального інтересу молодших школярів в процесі навчання. – К.: Радянська школа, 1978. – 160 с.

23. Єрдаков Л.Н. Екологічна казка для першокласників // Початкова школа – 1992.– № 11-12.– С. 19-22.

24. Жестова Н.С. Возможные виды природоведческой информации в классной и внеклассной работе // Начальная школа. – 1987. – № 12. – С. 39-40.

25. Жестова Н.С. Стан екологічного виховання молодших школярів // Початкова школа. – 2002.– № 10-11.– С. 31-37.

26. Зарипова А. Ознакомление детей с обитателями уголка природы // Дошкольное воспитание. – 1991. – № 2. – С. 17–18.

27. Захлебный А.Н На педагогической тропе. – М.: Знание, 1986.

28. Захлебный А.Н Школа и проблемы охраны природы. – М.: Педагогика, 1981.

29. Захмарна К.П. Формування в учнів відповідального відношення до природи // Початкова школа. – 2005. – № 3. – С. 10–13.

30. Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. – 1998. – № 8. – С. 40–42.

31. Іващенко С. Екологічна культура в контексті національного виховання // Освіта і управління. – 1999. – №4. – С. 107–115.

32. Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Початкова школа. –1998. – № 9. – С. 31–34.

33. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978. – 260 с.

34. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 176 с.

35. Клепинина З.А. Уроки природоведения во 2 классе. – М.: Просвещение, 1975. – 96 с.

36. Ковалёва Г.Е. Методика формирования и развитие природоведческих понятий в 4 классе. – Ленинград.: ЛГПИ им. Герцена, 1975. – 143 с.

37. Коваль Н.С. Пошукові завдання для самостійної роботи з природознавства // Початкова школа. – 1977. – № 9. – С 57–62.

38. Коваль Н.С. Самостійна робота учнів на уроках природознавства: Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа, 1982. – 96 с.

39. Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості // Початкова школа. –1999. – № 10. – С 17–19.

40. Коренева І. Правові аспекти екологічного виховання // Початкова школа. – 1999. – № 10. – С. 19–20.

41. Крапівіна О. Запам’ятати з опорою на образ // Початкова школа. –2003. – № 7. – С. 14–17.

42. Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с.

43. Лернер И.Я. Дидактическая система методов обучения. – М.: Знание, 1974. – 64 с.

44. Лобчук О. Перевірка і оцінювання зв’язних висловлювань молодших школярів // Початкова школа. – 2004. – № 3. – С. 9–11.

45. Лола В.Л. Вчимо сприймати естетичні властивості природи // Початкова школа. – 1998. – № 1. – С. 25–27.

46. Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. – М.: Просвещение, 1977. – 224 с.

47. Миронов Л.В. Методика изучения окружающего мира в начальных классах. – М.: Педагогическое общество России, 2002. – 360 с.

48. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. – 4-е вид., доповн. – К., 2003. – 615 с.

49. Нарочна Л.К. та ін. Методика викладання природознавства. – К.: Радянська школа, 1990. – 324 с.

50. Нарочна Л.К. Уроки природознавства в 2 класі. – К.: Радянська школа, 1980. – 88 с.

51. Національна доктрина розвитку освіти в Україні // Освіта України. – 2002. – № 33. – 23 квітня.

52. Огієнко Н.М. Дидактичні умови ефективного використання краєзнавчого матеріалу // Поч. школа. – 1996. – № 9. – С. 41–44.

53. Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.: Высшая школа, 1990. – 382 с.

54. Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природоведения. – М.: Просвещение, 1990. – 192 с.

55. Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. – К.: Вища школа, 1986. – 543 с.

56. Плахотип О. Як ми хочемо прогресу: екологічна освіта школярів // Світло. – 2000. – №3. – С. 37–39.

57. Плешаков А.А. Екологічні проблеми і початкова школа // Початкова школа. – 2001. – № 5. – С. 2–8.

58. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1–2, 3–4 кл. – К.: Початкова школа, 2003. – 296 с.

59. Пустовіт Г.П. Теоретико-методичні основи екологічної освіти і виховання учнів 1-9 класів у позашкільних навчальних закладах: Монографія. – К.–Луганськ: Альма-матер, 2004. – 540 с.

60. Раев А.И. Управление умственной деятельностью младшего школьника. – М.: Просвещение, 1976. – 268 с.

61. Рафалюк М.І., Андрощук Н.В. Сучасні аспекти туристсько-краєзнавчої роботи з молодшими школярами // Початкова школа. – 1996. – № 4. – С. 29–31.

62. Рева Ю. Розвиток особистості дитини через екологічний фактор // Рідна школа. – 1999. – №2. – С 44–46.

63. Різник Л. Екологія і ми // Початкова школа. – 1999. – № 4. – С. 30–31.

64. Різник Л. Народні традиції ставлення до природи як метод екологічного виховання // Початкова школа. – 1998. – № 7. – С. 23–24.

65. Руденко Л. Народні традиції в екологічному вихованні учнів // Рідна школа. – 2001. – № 2. – С. 38–40.

66. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 1999. – 324 с.

67. Сегенюк Г. Учим познавать окружающий мир // Воспитание школьников. – 1990. – № 6. – С. 49–51.

68. Смаглій О. Застосування ігрових ситуацій на уроках природознавства // Початкова школа. – 2003. – № 3. – С. 20–21.

69. Степанюк А. Формування у школярів емоційно–ціннісного ставлення до живої природи // Шлях освіти. – 1999. – № 4. – С. 12–14.

70. Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. – К.: Радянська школа, 1988. – 220 с.

71. Ткаченко О. Виховання екологічної чуйності до природи у процесі гри // Початкова школа. – 1998. – №4. – С. 30–32.

72. Ушинский Н.Д. Собр. соч.: В 6–ти т. – М.–Л.: Наука, 1956. – Т. 3. – 454 с.

73. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Вид. центр. «Академія», 2002. – 528 с.

74. Хафізова Л.М. Екологічне виховання молодших школярів // Початкова школа. – 2001. – № 3. – С. 33–34

75. Химинець О. Психолого–педагогічні основи екологічного виховання // Початкова школа. – 1998. – № 4. – С. 38–40.

76. Хлонь Н. Стежина екологічних знань і вмінь // Початкова школа. – 1999. – № 10. – С. 21–22.

77. Шевців З. Виховання бережливого ставлення до природи // Початкова школа. – 1993. – № 10. – С. 39–40.

78. Я і Україна: Підручник для 3 класу / Т.М.Байбара, Н.М.Бібік. – К.: Форум, 2003. – 176 с.

79. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.

Додаток А

Фрагмент уроку природознавства у 3 класі

Тема уроку. Тварини лісу.

Мета. Збагатити знання учнів про тварин лісу та їх охорону. Продовжувати формувати поняття «звірі», «птахи», «комахи». Виявити ознаки пристосування тварин до умов навколишнього середовища. Виховувати гуманне ставлення до тварин.

Хід уроку

Бесіда за запитаннями:

1. На які групи поділяють тварини?

2. Які тварини живуть у нашому лісі?

3. Чому вони оселилися в лісі?

4. Що ви знаєте про їхні повадки?

Підсумовуючи відповіді учнів, учитель зазначає, що тварини живуть у лісі, бо мають там корм; звертає увагу на способи пристосування тварин до життя в лісі (забарвлення, будова кінцівок тощо); підводить дітей до осмислення взаємозв’язків у природі.

– Про яких тварин лісу йдеться в народних загадках:

«Сам собі у пітьмі світить, якби з’їсти когось мітить». (Вовк). «Руда пташниця в курник прийшла, свій порядок навела: всіх курей порахувала і з собою їх забрала». (Лисиця).

– Чому ви так вважаєте?

Учні розповідають про вовка і лисицю за планом: до якої групи належить? (звір, птах, комаха); як виглядає зовні? (голова, тулуб, кінцівки, хвіст); де живе? (ліс, узлісся); чим живиться?

– Відгадайте загадку: «Біжить він по долині у сіренькій кожушині». (Заєць).

– Зайці мешкають на узліссі. Народне прислів’я говорить, що в зайця стільки стежок, як у клубку ниток.

Учні пригадують з допомогою вчителя народні прикмети, пов’язані з зайцем;

• У зайців шерсть посвітлішала – близько зима.

• Якщо в бурю, хуртовину зайці не виходять зі своїх схованок, то негода ще триватиме.

• Навесні зайці довго не линяють – холод ще затримається.

• Восени зайці з’являються в саду – чекай суворої зими.

• У зайців шерсть груба – зима тривала.

• Зайці підходять ближче до житла – буде мороз.

– Крім звірів, у лісах водяться й інші тварини, – продовжує вчитель, – а які – відгадайте: «Без рук, без ніг, а по землі ходить». (Вуж, гадюка).

Таким чином здійснюється перехід до розповіді про вужа і гадюку з використанням таблиць.

Учні разом з учителем пригадують народну казку, з якій мова йде про вужа, що приносить щастя в оселю. (Вуж і дитина).

– Самостійно прочитайте в підручнику матеріал Тварини лісу». Дайте відповіді на запитання, що записані на дошці:

1. Про яких тварин ми ще не згадували на уроці?

2. Які птахи живуть у лісі?

3. Чим вони живляться?

4. Зробіть висновок, чому вони можуть житті в лісі?

5. Мурашки – комахи. Доведіть це.

6. Як називають мурашок? Чому?

Додаток Б

Комплект ігор екологічного спрямування

Екогра «Телеграми». Суть її в тому, що діти будуть відправляти телеграми, адресовані будь-кому (другу, вчителю, матері, а також орлу, дереву, жабі, річці). Діти будуть одержувати такі ж телеграми-відповіді.

Екогра «Право на простір». Суть гри полягає в тому, що діти моделюють ситуації, котрі дають їм можливість відчути на собі те ж саме, що почувають звірі, закриті в клітці.

Екогра «Що буде, якщо...». Це гра про вчених, що вивчають, наприклад, вплив краплини води, розлитої, під час миття посуду, або вплив викинутої в лісі порожньої консервної банки чи пластикової пляшки.

Екогра «Створимо образ звіра (птаха)». Суть гри: відчути іншу істоту (звіра, птаха), спробувати поспілкуватися, уявити собі це спілкування зі своїми товаришами у грі. Бажано намалювати силует тварини і вписати туди її можливі почуття.

Екогра «Битва з чудовиськом».

Місце: клас, природа.

Матеріали: папір, ручка.

Мотивація. Страшні чудовиська водяться, як правило, у казках, де завжди з’являється сміливий Іван-царевич або прекрасний принц і перемагає чудовисько. Уявіть собі, що і в наш час існують чудовиська, а деякі з них і насправді страшними. Хочете стати Іваном-царевичем? Спробуйте! Тільки наші чудовиська будуть незвичайними, може, навіть на перший погляд зовсім не страшні. Чи, може, на ваш погляд, кислотні дощі, озонові діри, відходи – це не чудовиська? Хіба вони не мають до нас ніякого відношення? Помиляєтесь: мають. І боротьба з ними буде воістину важкою. Яка в нас буде зброя? Насамперед знання, відсутність страху, а також здібність діяти на свій погляд і розсуд.

Організація гри. Розділіть дітей на 2 команди. Кожна команда складає список із 3–4-х чудовиськ, якими і буде «атакувати» іншу команду. Потім список передається противнику, що ї він міг теоретично підготуватися. Після короткої підготовки можна починати «атаку» своїм чудовиськом і при цьому погратися в театр: «Я – чудовисько на прізвисько «Озонова діра». Через мене на Землю проникають прямі ультрафіолетові промені. Вони гублять усе живе». Інша команда повинна тут же зреагувати: «А ми не боїмось тебе. Ми знищимо тебе голодом. Перестанемо годувати тебе фреоном та іншими речовинами, що руйнують озон. А до тих пір, поки ти повністю не зникнеш, ми будемо обережні. У нас є окуляри з ультрафіолетовими фільтрами, і нам навіть не спаде на думку засмагати. Згинь, Озонова Дірко!»

Додаток В

Анкета для вчителів

1. У чому, на Вашу думку, полягає суть екологічного виховання?

_______________________________________________________________________________________________________________________________

2. До якої структури виховної роботи Ви б віднесли екологічне виховання?

 морально-етичне виховання;

 естетичне виховання;

 національно-патріотичне виховання;

 фізичне виховання;

 трудове.

3. Які уроки Ви використовуєте для формування екологічної культури молодших школярів?

________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Які форми роботи Ви використовуєте найчастіше для формування екологічної культури?

_______________________________________________________________________________________________________________________________ ___________

5. Як часто Ви використовуєте природоохоронну діяльність в позакласній виховній роботі?

 1 раз на тиждень;

 1-2 раз на місяць;

 кілька разів на семестр;

 кілька разів на рік;

 ніколи.

Анкета для учнів

1. Чи чув ти про поняття «екологія»? ________

2. Чи говорить вчитель, що потрібно любити природу, її оберігати? ______________

3. Чому, на твою думку, слід оберігати природу?

_______________________________________________________________________________________________________________________________

4. Які уроки чи виховні заходи на екологічну тематику тобі запам’ятались (за всі роки навчання)?

_______________________________________________________________________________________________________________________________Щоб ти сам хотів зробити задля збереження природи?

_______________________________________________________________________________________________________________________________