План

Вступ

Розділ 1. Виховання бережливого ставлення до природи в психолого-педагогічній теорії і шкільній практиці

1.1 Суть проблеми виховання бережливого ставлення до природи

1.2 Педагогічні умови виховання в учнів початкових класів

бережливого ставлення до природи

Розділ 2. Методика експериментального дослідження

2.1 Організація та аналіз результативності

експериментального дослідження

2.2 Авторські пропозиції

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Науково-технічний прогрес викликав бурхливий розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, зумовив появу великої кількості шкідливих речовин, побутових і виробничих відходів, що суттєво забруднюють і руйнують навколишнє середовище, викликають незворотні зміни в біосфері Землі. Тому суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні, та культурні в екологічному відношенні люди.

Усвідомлюючи, що людство не може втручатися в природу, маємо відшукати нові шляхи, технології виробництва, за яких припиниться необдуманий та безвідповідальний на навколишнє середовище, будуть враховуватись вимоги екологічних законів. Тільки в тому разі, коли господарська діяльність людей відповідатиме об’єктивним вимогам екологічної науки, а не навпаки, зміна природи людиною стане способом її збереження. Саме тому так важливо розпочати виховання бережливого ставлення до природи в школі.

Концепція національного виховання, як концепція гуманістичної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України, як політичної нації.

Головною метою національного виховання – є набуття молодим поколінням соціального досвіду; успадкування духовних надбань українського народу; досягнення високої культури; міжнаціональних взаємин; формування у молоді рис громадянина України; моральної, художньо-естетичної, правової, трудової та екологічної культури.

Одним із основних напрямків національного виховання – є формування екологічної культури, гармонійних відносин людини і природи. Це викликано багатьма причинами і, насамперед, наслідками Чорнобильської катастрофи, високим рівнем радіаційної, хімічної забрудненості навколишнього середовища. Нашим дітям вкрай необхідні відчуття відповівдальності за природу, як національну і загальнолюдську цінність, основу життя на землі, господарський, гуманний принцип природокористування. З вищесказаного випливає актуальність вибраної нами теми.

Об’єктом роботи є процес виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи.

Предмет – екологічне виховання молодших школярів.

Метою роботи є дослідження та узагальнення досвіду виховання в молодших школярів бережливого ставлення до природи.

Завдання, які ми поставили для досягнення мети:

• проаналізувати педагогічний досвід з даної проблеми;

• дослідити ефективність сучасної методики;

• запропонувати свої шляхи розв’язання проблеми.

Розділ 1. Виховання бережливого ставлення до природи в психолого-педагогічній теорії і шкільній практиці

1.1 Суть проблеми виховання бережливого ставлення до природи

Існує багато підходів до визначення суті поняття „екологія”. Так у словнику української мови читаємо, що це – „взаємовідношення між організмом і оточуючим середовищем”, „це – розділ біології, що займається вивченням взаємовідношення між організмом і оточуючим середовищем” [5].

Зміст терміну „екологія” за останні роки значно розширився. Тому від суто біологічного його розуміння треба переходити до нового трактування, що передбачає взаємодію з природою, яка становить не безладне поєднання різних живих істот, а досить стійку й організовану систему. А життя та діяльність людини, як і кожного живого організму, відбуваються в умовах певного середовища. І екологія є не що інше, як охорона природи.

Охорона природи – це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання і відтворення природних багатств країни. Турбота про охорону природи – насамперед піклування про людину, про її цікаве, змістовне життя, повноцінний відпочинок [8].

Від успішного здійснення екологічної освіти, формування нового екологічного мислення великою мірою залежить майбутній стан природного середовища. Що являє собою екологічне виховання і навчання?

Екологічне виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на засвоєння людиною наукових основ природокористування, формування відповідних переконань і практичних навичок, вироблення певних ціннісних орієнтацій, активної життєвої позиції в галузі охорони природи [6].

Із викладеного вище випливає, що екологічна освіта й виховання покликані забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема.

Ціль екологічного виховання – формування відповідального відношення до навколишнього середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Це припускає дотримання моральних і правових принципів природокористування, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.

Ціль екологічного виховання досягається в міру вирішення в єдності наступних задач:

освітніх – формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього дозволу;

виховних – формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здорового способу життя;

розвивальних – розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища: інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі і наполегливості, відповідальності).

Для успішного формування екологічної культури учнів велике значення має робота, що проводиться в цьому напрямі в молодших класах. Адже тут виховуються основні риси характеру особи і спілкування з природою відіграє першорядну роль. Дитячі враження закарбовуються в пам’яті назавжди. Прищеплення любові до природи, високоморального ставлення до її багатств – це проблема не лише естетичного та етичного збагачення особи, а й формування патріотизму.

Успішне здійснення екологічної освіти і виховання учнів великою мірою залежить від дотримання ряду педагогічних умов. Так, одні науковці вважають, що головною умовою ефективного вироблення екологічної культури є вміле поєднання навчального матеріалу відповідного змісту із практичною діяльністю школярів у природному середовищі. Інші наголошують на необхідності систематичного підходу до екологічного навчання та виховання, які передбачають поєднання знань – переконань – готовності до діяльності – безпосередньої діяльності у природі [4].

У психологічній і педагогічній літературі обґрунтовані загальні положення щодо процесу сприймання й засвоєння учнями знань, виховання дітей певного віку. Відома на різних етапах свого життя школярів по різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті й вихованні важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальні особливості , риси характеру, ставлення до навчання, його мотивацію, потреби й здібності кожного школяра.

Враховуючи ці умови, вчитель зможе забезпечити свідоме й повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу економічного змісту, виробивши у неї правильне ставлення до навколишнього середовища.

Учень оволодіває певною сумою екологічних знань, засвоює відповідні норми поведінки та ціннісні орієнтації, набуває практичних умінь та навичок щодо охорони природного середовища у процесі навчання, гри, суспільно-корисної праці.

Визначення педагогічних умов екологічного навчання і виховання було зроблено на основі теоретичних даних з наукових джерел, узагальнення передового педагогічного досвіду (при цьому враховувались всі форми і види діяльності школярів, здійснювалося ретельне вивчення можливостей творів дитячої літератури з даної проблеми.

Найважливішими з цих умов є, зокрема, такі [4]:

- врахування вікових, індивідуально-психологічних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей у процесі екологічної освіти та виховання;

- вибір оптимальних форм, методів і прийомів екологічного навчання й виховання засобами дитячої пізнавальної книги;

- організація безпосередньої діяльності учнів по охороні та поліпшенню природного середовища своєї місцевості під час навчання і суспільно-корисної праці;

- забезпечення комплексного підходу до вивчення природи з використанням між предметних зв’язків;

- забезпечення вчителем впливу на вихованців власним прикладом бережливого, дбайливого ставлення до навколишнього середовища.

Важливою умовою успішного формування екологічної культури є практична діяльність. Бо саме в ній виявляються і закріплюються ті позитивні якості особи, які визначають потяг до життя в гармонії з природою. Спільно з дорослими, діти беруть активну участь у благоустрої населених пунктів, майданчиків, парків, скверів і вулиць. Тобто, вони творять красу. А це має велике значення для вироблення в учнів екологічної культури.

Поряд із цим формування екологічної культури школярів повинно стати складовою всієї системи навчання. А це можливо за умови, якщо вчителі, під час занять з будь-якого предмета регулярно повідомлятимуть учням відомостей про закони і принципи взаємодії природи, формувати навички поведінки у навколишньому середовищі, вчити давати оцінку тим чи іншим природним явищам.

1.2 Педагогічні умови виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи

Формування в учнів гуманістичної складової духовності і, зокрема, емпатійності як риси особистості доцільно розпочинати з виховання дбайливого ставлення до природного довкілля, яке є зрозумілішим для школярів цього віку.

Виникає закономірне запитання: які саме поточні утворення становлять основу дбайливого ставлення до природи?

Пізнавальним підґрунтям цього поняття є:

• уявлення про природу як Всесвіт у нескінченному розмаїтті його форм;

• усвідомлення себе як невід’ємної частини природи;

• розуміння того, що будь-яка форма життя є такою ж невід’ємною складовою природи, як і людина, та існує на рівних правах з нею.

Гуманістичною складовою дбайливого ставлення до природи є [13]:

• емпатійність як властивість особистості;

• розвинена потреба в доброчинності;

• орієнтованість людини у своїй життєдіяльності на такі загальнолюдські цінності, як добро, краса, любов, істина.

Почуттєво-емоційну основу дбайливого ставлення до природи становлять [14]:

• розвинені гуманістичні почуття (співчуття, співпереживання тощо);

• здатність переживати духовні стани;

• розвинені естетичні почуття (захоплення, замилування, піднесення тощо).

Нарешті, дбайливе ставлення до природи виявляється у діях та вчинках [13]:

• здатність до духовного вчинку, тобто безкорисливої дії, що спрямована на підтримку (або збереження) життя;

• екоохоронний тип поведінки.

Одне з основних завдань педагогів – перетворити природу на об’єкт духовних потреб, тобто бажань, намірів, спрямувань, вільних від корисливості, шкідливості. Гуманістичним кроком від знань про природу до дбайливого ставлення є почуття любові до неї. Адже відомо, що дитина чи доросла людина не зашкодить тому, кого (чи що) любить. Саме ця психологічна особливість є «потаємним кодом», знаючи який можна відчинити дверцята до дитячих сердець, виховувати дбайливе ставлення до природи, живих істот, інших людей.

Яка ж особливість природи здатна викликати почуття любові до неї. Безперечно, її краса. На жаль, більшість учителів не надають необхідного значення цієї найпедагогічнішої властивості природи, оскільки на першому плані їхньої уваги – навчальний процес [4].

Проте естетичність природних об’єктів та явищ зумовлена, з одного боку, єдністю та гармонією, з іншого – унікальністю, неповторністю форм, сполучення кольорів. Усе це, впливаючи на органи чуття, викликає різноманітні приємні емоції, почуття, переживання. Крім того, споглядання краси природи – це момент безкорисливого милування, отримання суто естетичної насолоди, духовна сутність якого не лише в задоволенні духовної потреби, а й у зародженні справді людського почуття відповідальності за те, щоб естетичне явище було збережене та приносило радість пізнання прекрасного іншим людям.

Для виховання духовного ставлення учнів до природи педагогам вкрай необхідно [4]:

• знати психологічні особливості сприймання довкілля дітьми молодшого шкільного віку;

• чітко сформулювати виховні завдання;

• спланувати систему відповідних форм та методів організації виховних впливів.

Добираючи методику роботи, слід орієнтуватися на вікові особливості сприймання школярами природи, які визначаються рівнем розвитку сенсорних процесів, почуттєво-емоційної сфери, інтелекту [11].

Для учнів молодших класів природа – це дещо цілісне, єдине, що викликає яскраві позитивні емоції. У їхньому життєвому досвіді триває процес накопичення перших вражень, отриманих від спілкування з природою. Для кожного вона відкривається в особливих особистісно значущих життєвих обставинах: дехто запам’ятав на все життя квітучий травневий бабусин садок, хтось відчув непереборний потяг до природи після першої мандрівки до осіннього лісу, для когось наближенням до природи стало безпорадне цуценя, яке чуйна матуся дозволила прихистити.

У молодших школярів засвоєння знань відбувається через процеси аналізу, систематизації, узагальнення, формування понять та суджень про природні явища, їх взаємозв’язки та естетичні властивості. З’являються інтелектуальні почуття здивування та задоволення від самого процесу пізнання таємниць природи. Отже, природні явища поступово набувають значення джерела позитивних вражень, що згодом усвідомлюється самим учнем [11].

З огляду на ці вікові особливості, можна стверджувати, що молодший шкільний вік, є оптимальним у психологічному аспекті для виховання любові до природи, дбайливого ставлення до неї.

Основним вихідним положенням у розробці педагогічних завдань є те, що природа має бути представлена у виховному процесі не лише як матеріальне середовище людського існування, а і як духовний, живий естетичний об’єкт почуттєво-емоційного пізнання.

Отже, визначимо головні завдання формування духовного ставлення до природи:

1. Розвивати уявлення про цілісну картину світу природи. Сприяти усвідомленню учнем себе однією з інших рівноцінних складових природи.

2. Стимулювати бажання сприймати й оцінювати естетичні властивості природних явищ; розвивати естетичні почуття та здатність переживати духовні стани в процесі споглядання об’єктів природи.

3. Формувати ставлення до природи в єдності естетичного та розумно-практичного її використання.

4. Виховувати прагнення до дій та вчинків, спрямованих на підтримку або збереження об’єктів природи.

Особливе значення у формуванні гуманного ставлення до природи має приклад учителя. Інтерес педагога, його щире емоційне захоплення красою природи, дбайливе ставлення до її об’єктів неодмінно передаються вихованцям.

Дослідження свідчать, що значна частина молодших учнів не усвідомлює негуманну сутність протиприродних дій, не оцінює їх як недобрі, неестетичні, бездушні. Тому важливим аспектом змісту виховання дбайливого ставлення до природи є цілеспрямоване оцінювання вчителем фактів безглуздого руйнування об’єктів природи, порушення їх краси, гармонії. Це оцінювання має спиратися на емоційно-образні характеристики негативних явищ, а також співвідноситися з естетичними поняттями потворного, жахливого, навіть драматичного, трагічного для людини. Досить згадати відомі факти нещадного ставлення до дерев, дрібних тварин, птахів. Нерідко вони трапляються перед очима молодших школярів. Проте далеко не завжди такі дії викликають обурення, осуд. І саме тому втручання педагога необхідне. Традиційна естетика навряд чи оцінила б факт безжального знущання з маленької живої істоти з позиції високих категорій трагічного. Проте з погляду духовності, де підкреслюється єдність усього живого, унікальна цінність будь-якого життя, це розглядається саме так [11].

Такий підхід дає змогу вчителеві через оцінювання драматичності фактів знищення чи понівечення живої природи, через особисте позитивно-емоційне ставлення, а також через приклад дієвої турботи про збереження цілісності природи розвивати гуманні почуття у дітей.

Проте й цього недостатньо. Щоб виховна робота досягла своєї мети, необхідно використовувати найрізноманітніші форми й методи.

Систематизувати роботу з учнями, спрямовану на виховання гуманного ставлення до природи, розвиток чутливості до її краси, можна за допомогою таких психолого-педагогічних напрямів, які є основою формуючої методики [11]:

• створення в учнів позитивно-емоційної спрямованості на об’єкт природи за допомогою виразного демонстрування педагогом відповідного особистого ставлення до нього;

• активізація сенсорної сфери учнів, тобто включення якомога більшої кількості аналізаторів у процес сприймання природного явища (уважно роздивитися, доторкнутися, погладити, понюхати тощо);

• вправляння учнів у доборі словесних позначень якостей та властивостей об’єкта природи, які підкреслюють його сутність та естетичну значущість (епітети, метафори, порівняння тощо);

• створення умов для активізації в пам’яті учня образу об’єкта природи, який сприймався раніше (унаочнення, оповідання, бесіди тощо);

• моделювання ситуацій ототожнення себе з об’єктом живої природи (ігрові вправи, ігри-драматизації);

• вправляння у гуманних діях та вчинках щодо об’єктів природи.

Методи та форми взаємодії з учнями, метою яких є формування дбайливого ставлення до природи, зазвичай визначає вчитель. Проте результати педагогічної роботи будуть значно успішнішими, якщо учні залучатимуться до тих видів діяльності, яким вони самі надають перевагу. Недооцінювання цього моменту може істотно знизити ефективність виховних впливів.

Методичний інструментарій (форми, методи, засоби, прийоми роботи) має бути досить різноманітним і сприяти розв’язанню таких завдань [11]:

• формування естетичної спостережливості та здатності до концентрації уваги під час сприймання об’єктів і явищ природи;

• сприяння розвитку судження, тобто вміння висловити думку щодо суттєвих та естетичних властивостей природних об’єктів;

• виховання естетичних почуттів, співчутливого ставлення до об’єктів живої природи;

• сприяння розвитку допитливості та творчої уяви.

Пошукові пізнавальні завдання перетворюють красу природного довкілля на одне з найпривабливіших для школярів явищ, активізують їхнє прагнення до пізнання нових об’єктів, їх суттєвих та естетичних властивостей. При цьому в учнів виникають запитання «Чим відрізняються красиві явища від некрасивих? Чи боляче рослинам? Як можна допомогти тваринкам?»

Буденну прогулянку можна перетворити на захоплюючу гру-змагання: «Хто більше помітить красивого в природі» або «Хто більше помітить живих об’єктів». Під час перебування на свіжому повітрі у сквері, парку варто запропонувати ігрові завдання, які стимулюють обмін знаннями, враженнями, думками, оцінками, судженнями: «На що схожі хмари?», «Який танок у сніжинок?», «Як співає капіж?», «Знайди відмінності» (на матеріалі порівняння форми, кольору квіток, листя тощо).

Зарекомендували себе як ефективні такі форми художньо-трудової діяльності, як виготовлення та прикрашення годівничок або будиночків для птахів. Проте дуже важливо, щоб змайстровані учнями предмети не залишалися у класній шафі, а були урочисто пристосовані за призначенням. Доцільно періодично спостерігати за пташиними домівками – чи оселилися там мешканці. Бажано нагадувати учням, що корм до годівничок слід класти щодня. Можна призначити відповідальних чергових, які будуть розповідати іншим учням, чи прилітав хтось до годівничок. Якщо «відвідувачів» не було кілька днів, потрібно повісити годівничку ближче до місця перебування дрібних птахів [11].

Значний інтерес учнів викликають міні-конкурси на кращий художній опис рослини (дерева, куща, квітки) на пришкільній ділянці, у парку чи в сквері. Такі заходи сприяють розвитку спостережливості, тренують мовну творчість, збагачують словниковий запас естетичними поняттями. До речі, творчість завжди гальмує руйнівні тенденції, зміцнює прагнення зберігати красу.

Захоплення школярами фантастикою можна використати у виховному процесі, запропонувавши їм простежити, як письменники-фантасти уявляють собі природу інших планет, як вони описують «взаємини» людей майбутнього з природою Землі, якими бачать наслідки сьогоднішнього недбалого ставлення людства до природи.

Щиру зацікавленість виявляють учні до змагань на кращий твір, розповідь, живописне зображення на тему «Люба моя природа». Проведенню таких заходів мають передувати позашкільні індивідуальні завдання, які містять вимогу виконання естетично та гуманістично акцентованих видів робіт:

• спостереження за певними об’єктами (явищами) природи згідно з планом, запропонованим учителем, з подальшим обговоренням та порівнянням вражень;

• фотографування, малювання фактів гуманного ставлення дітей та дорослих до природи;

• заготівля матеріалу для виготовлення сухих букетів, коренепластики, аплікацій.

Завдання такого типу викликають у більшості учнів емоційне піднесення, пов’язане з очікуванням зустрічі з природою, творчим натхненням, інтересом до результатів виконання завдань однолітками.

Психологічною основою гуманних вчинків щодо живої природи є співчуття, що спонукає допомогти, захистити. Ефективним методом формування співчуття є ігрові вправи-перевтілення. Сутність їх полягає в тому, щоб дитина, взявши на себе уявну роль певного об’єкта живої природи, усвідомила його основні потреби, відчуття, почуття.

Під час виконання таких ігрових вправ учні переконуються, що у них та у живої істоти, у яку вони «перевтілюються», є багато спільного. Розуміння того, що хтось відчуває, переживає так само, ототожнення із власним почуттєвим досвідом сприяє формуванню найпростішого співчуття.

Коли вчитель вперше пропонує учням вправу-перевтілення, він пояснює її правила. Школярам пропонуються зображення (картинки, фотографії) знайомих рослин та тварин. Кожний із гравців вибирає один образ за уподобанням і має «перевтілитися» в нього. Для цього гравцю необхідно зосередитись і пригадати, що йому відомо про цю рослину або тварину (де вона живе росте), що їй необхідно для життя, яким чином вона продовжує своє життя тощо. Далі вчитель дає зразок розповіді. Наприклад, учень «перевтілюється» у квітку ромашку. Розповідь квітки: «Я квіточка тендітна. Звуть мене ромашка. У мене золотава голівка і білий віночок-пелюсточки. Я люблю сонечко. А ще люблю водичку. Без вологи я можу загинути. Коли спекотно – мучить спрага. Коли обривають мої пелюсточки, мені боляче. Любі діти, бережіть мої квіточки, дайте водички в спеку, і я буду милувати вас своєю красою!».

Ще одним методом для розвитку здатності ототожнювати себе з об’єктами живої природи є ігри-драматизації. Виконуючи ролі різних істот, учні психологічно наближаються до їх способу життя, відчувають симпатію до створених ними образів, і це переноситься на справжніх представників світу тварин (сценарій гри-драматизації див. у додатку А).

У становленні емоційно-ціннісного, відповідального ставлення молодшого школяра до природи важливу роль відіграє гра. Найважливішим результатом гри є глибока емоційна задоволеність дитини її процесом, що найбільшою мірою відповідає потребам і можливостям пізнання навколишнього світу та побудові гармонійних стосунків з природою.

У розробленні змісту та форм ігрової діяльності, сприятливої для формування емоційного сприйняття об’єктів природи, доцільно спиратися на дані екологічної психології про вплив психологічних релізерів. Тому, добираючи об’єкти та явища природи для ігрових завдань, тренінгів, слід брати до уваги те, що ставлення дитини до природи загалом формується крізь призму й ставлення до об’єктів найближчого оточення.

Розуміння естетичної своєрідності об’єктів природи народжується із зовнішнього образу, що сприймається чуттєво (зором, слухом, на дотик, нюх, смак) як цілісна форма у гармонійному співвідношенні зі змістом. Це сукупність інформативно насичених ознак, ключових стимулів (релізерів), що класифікуються за сенсорними системами, на які вони впливають. Серед природних психологічних релізерів виділяють візуальні, аудіальні, тактильні, нюхово-смакові, поведінкові.

Зміст ігрових завдань має коректувати ставлення до деяких природних об’єктів, що внаслідок дії природних релізерів виступають для дітей у ролі «піддослідних» (жаби, мурахи). Причиною такого ставлення є відсутність емоційного потягу до природного об’єкта та природна допитливість дітей. «Піддослідними» найчастіше виступають ті об’єкти, що викликають негативні емоції та до яких у дітей склалося байдуже чи негативне ставлення в результаті попереднього досвіду спілкування з ними. Таке ставлення викликане емоціями огиди, гніву, презирства, що становлять комплекс ворожості, та характеризується проявами агресії. Тому ігрові завдання повинні стимулювати сприйняття дітьми природних об’єктів як таких, що належать до сфери «людського», рівного їм у своїй самоцінності. Природні об’єкти мають виступати в іграх як повноправні партнери зі спілкування та діяльності.

Емоційний тон відчуття та емоційна оцінка, що виникають у результаті дії природних психологічних релізерів, сприяють виникненню в учнів потягу до природних об’єктів.

З метою збагачення естетичних вражень дітей розроблено ігрові завдання, тренінги [12] (див. таблицю 2.1.1).

У додатках розкрито зміст деяких з цих завдань (див. додаток Б).

Таблиця 1.

Природні психологічні релізери

Завдання, тренінги

Візуальні: колір, форма, величина, світлотіньові властивості, пропорція, симетрія

«Гірлянда з осіннього листя», «Букет осінніх квітів», «Моє дерево», «Музей природи», «Порівняй і знайди», «Усе побачити, нічого не забути», «Зимові скульптури», «Весняні барви», «Подорож хмарами», «Вгадай квітку за кольором», «Барвистий віночок літа», «Ось він який», «Художник», «Будуємо тваринам житло», «Килимок для друга» тощо

Аудіальні: звуки

«Сумна музика осені», «Пташина розмова», «Звуки лісу», «Сприймаємо звуки», «Відтворюємо звуки», «Послухай серце дерева», «Кришталева мелодія зими», «Симфонія весни», «Музика літнього дощу», «Пісенька джмеля», «Розвідники», «Про що звірі говорили?» тощо

Тактильні: властивості поверхні

«Моє дерево», «Чоловічок із кори», «Впізнай листочок на дотик», «Майстерня Снігової Королеви», «Чарівний мішечок», «Подарунки моря», «Чи вміють рослини захищатися?», «Турботливий господар», «Звір, птах, комаха» тощо

Нюхово-смакові: нюх, смак

«Що нам осінь принесла», «Терпкий запах осені», «Морозна свіжість зими», «Весняні аромати», «Духмяні пахощі літа», «Плоди літа», «Впізнай за смаком», «На гостинах у лісових мешканців», «Мій улюблений квітковий аромат», «Джерельна вода», «Повітря, яким ми дихаємо» тощо

Поведінкові: вітальні прояви

«Звір, птах, комаха», «Хто кому потрібний», «Зустріч із жабкою», «Дзеркало для тварин», «Впізнай за тінню», «Посварилися два півники», «Кошеня», «Коник-стрибунець», «Як подорожують тварини», «Мураха-будівельник», «Павукове плетіння» тощо

Одним із найефективніших методів екологічної освіти молодших школярів взагалі вважається ігровий, що не так давно з’явився в педагогіці.

Специфічною особливістю гри як форми організації навчання є можливість створення емоційного настрою, що підвищує інтерес до вивчення проблеми, ситуації, явища, активізує творчу ініціативу, забезпечує високий рівень засвоєння, закріплення і застосування теоретичних знань та професійних умінь. Ігровий метод навчання в екологічній освіті є порівняно новим, але він одразу зарекомендував себе в процесі навчання як інтерактивний, тобто заснований на взаємодії. При використанні цього методу активність учнів часто перевищує активність педагога.

Особливо слід відзначити роль імітаційних ігор в екологічній педагогіці. На думку Н.Н. Лєтошенко, «в основі екологічної гри знаходиться система міжпредметних знань про єдність людини і природи, які частіше за все мають абстрактний, неконкретний, теоретичний характер і часто бувають складними для засвоєння учнями. Більш успішному засвоєнню і формуванню теоретичних знань повинен сприяти принцип моделювання». Навчальні моделі дозволяють розкрити суть і подати в наочній формі зв’язок між об’єктами природи і суспільства, показати головні тенденції їхнього розвитку, матеріалізувати протиріччя між людиною і природою. Усе це робить навчальні програми незамінним засобом екологічної освіти [15].

Одне з визначень імітаційної гри – це групове вправляння у виробленні послідовних рішень у штучно створених умовах, що імітують реальну ситуацію.

Імітаційні ігри дозволяють охопити одночасно процеси, що відбуваються в природі протягом десятиріччя, стиснути їх в масштабі ігрового часу, моделювати сукупний відгук природного середовища на вплив людини, одержуючи повну картину можливих природних і соціальних процесів.

Наведемо деякі особливості імітаційної гри [15]:

1. Вчитель, що очолює гру, не має авторитетної ролі, він виконує тільки функції організатора гри.

2. У процесі гри взаємодією учасників створюється навчальна ситуація.

3. Здійснюється персоналізація ігрового навчання.

4. Обстановка гри створює найбільш сприятливі можливості для активності учнів.

5. У процесі гри проявляється винахідливість, кмітливість, працездатність її учасників.

6. В учасників гри спільне завдання – аналіз ситуації, прийняття рішень відповідно до призначеної кожному ролі.

7. Гра як форма навчання характеризується гнучкістю: можна вирішувати завдання різної складності.

Дуже важливо правильно вибрати час, режим проведення гри, оскільки від цього залежатиме обсяг та характер інформації, що підлягає засвоєнню й закріпленню, а саме: буде це складна, розгорнута, тривала за часом проведення гра чи це буде тільки імітаційна ситуація (комплект екоігор див. у додатку В.).

Перспективними методами формування любові до природи є змагання «знайок». Тому варто організовувати конкурси, вікторини на теми: хто краще знає рослини лісу, садові, кімнатні квіти, хто може розпізнати дерево (кущ, рослину) за її листям, плодами, хто більше знає про життя тварин, виховання ними дитинчат.

Використовуючи формуючі методи, слід пам’ятати: їх ефективність значною мірою визначає узгодженість дій педагогів та батьків. Тому до системи виховних впливів доцільно ввести різноманітної форми роботи з сім’єю відповідної спрямованості. Так, з батьками бажано провести цикл консультацій, під час яких акцентувати увагу на значенні виховання здатності до естетичного сприймання природи для духовного розвитку дитини. Батьків важливо ознайомити з доступними методами, прийомами збагачення естетичних вражень учнів про природу, виховання гуманного ставлення до неї.

Робота з батьками може проводитися у формі семінарів-практикумів, під час яких членів родини навчають процедури проведення з дітьми ігор, завдань тощо.

Ефективними формами роботи з сім’єю є організація «Майстерні краси», у якій батьки разом з учнями можуть виготовляти естетичні предмети, що будуть представлені на конкурси. Тематика конкурсів має бути різноманітною на кращу композицію з сухих квітів, на кращу спільну з батьками розповідь про домашніх тварин, на краще сімейне фото на фоні природи, на кращу домашню квітку тощо.

Будь-яка форма роботи з батьками має проходити в атмосфері позитивно-емоційного настрою, з використанням приємного музичного супроводу. Поставлені виховні завдання можна з успіхом розв’язувати, періодично організовуючи спільні (учні, вчителі, батьки) виїзди до мальовничих куточків природи. У невимушених умовах неформального спілкування можна досягти значно більшого виховного ефекту [15].

Естетичні знання, почуття, оцінки, які систематично формуються на уроках різних шкільних курсів, у позашкільні години врешті-решт з’єднаються у розгорнутий, багатогранний естетично забарвлений образ світу. Усе це сприяє гармонізації, а іноді – відновленню порушеної рівноваги у стосунках юної особистості з природою. А це і є одним із завдань духовного розвитку.

Розділ 2. Методика експериментального дослідження

2.1 Організація та аналіз результативності експериментального дослідження

Вивчення, аналіз та узагальнення теоретичних основ досліджуваної проблеми, дозволили нам перевірити ефективність сучасної методики виховання бережливого ставлення до природи молодших школярів.

Важливою умовою екологічної освіти є побудова такої ефективної системи навчання, яка буде враховувати психолого-педагогічні особливості школярів, рівень їх розвитку, використання вправ і завдань, які забезпечуватимуть екологічну спрямованість в старших класах.

Проведений аналіз наукової літератури вказує на те, що проблема екологічного виховання не завжди була актуальною як для самої педагогіки, так і психології, а також для методик початкового навчання. Лише в останні десятиліття виховання екологічної культури набуло достатньої уваги.

Прагнення відшукати ефективних прийомів, шляхів виховання екологічної культури молодших школярів, потребує пильного ставлення до особистості школяра, враховувати в цьому процесі його вікові та індивідуальні особливості.

Зазначимо результати дослідження на кожному з його етапів.

На констатувальному етапі дослідження, вивчення основних психолого-педагогічних і методичних проблем екологічного виховання молодших школярів проводилось шляхом використання методів соціологічного опитування. А саме анкетування (зміст анкет див. Додаток Г), інтерв’ювання та бесіди.

В ході проведеного опитування було обстежено групу вчителів початкової ланки освіти.

Щоб підтвердити робочу гіпотезу на констатувальному етапі, під час проведення анкетування серед вчителів початкових класів, нашими основними завданнями були:

• визначення рівня обізнаності вчителів з даною проблемою;

• з’ясування актуальності проблеми екологічного виховання школярів на сучасному етапі;

• визначення причин і ефективних прийомів, заходів щодо екологічного учнів молодшого шкільного віку.

В анкетуванні брали участь вчителі початкових класів шкіл м. Тернополя, а також шкіл Тернопільської області.

В результаті анкетування були отримані такі результати щодо визначення ефективності сучасної методики екологічного виховання:

- так, ефективною (10 %);

- ефективною, за умови взаємодії школи, сім’ї та

громадськості (40 %);

- не завжди ефективною(45 %);

- не ефективною (5 %).

Отже, слід звертати увагу на відповіді вчителів. Варто прислухатися до їх порад і змінити, якщо не методику екологічного навчання і виховання, то хоча б підхід до неї.

Викликало розгубленість у вчителів запитання щодо визначення сутності екологічного виховання. Варто сказати, що вчителі у своїй більшості не з’ясували поняття екологічної культури, а в кращому випадку означили його однобічно.

Як видно з відповідей, види робіт (ефективні прийоми, заходи щодо формування екологічної культури учнів), які використовуються вчителем початкових класів у навчально-виховному процесі в роботі зі школярами були зазначені такі:

а) диференційований підхід.

б) індивідуальний підхід.

в) співпраця школи та сім’ї.

г) позакласні заходи екологічного спрямування.

ґ) нетрадиційні форми роботи.

У роботі щодо покращення методики екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку вчителі використовують такі методичні матеріали:

а) журнальні публікації (12 %);

б) газетні матеріали (24,5 %);

в) психологічна література (28,2 %);

г) спеціальна педагогічна література (34,9 %).

Проте, проблема виховання екологічної культури вимагає більшої обізнаності серед вчителів початкової ланки освіти. Зокрема, викликають труднощі такі питання у роботі з дітьми даної категорії. А саме:

1. Немає досить спеціальної педагогічної літератури щодо роботи з дітьми.

2. Бар’єр, які діти психологічно ставлять і не хочуть співпрацювати з вчителем.

3. Небажання самих батьків співпрацювати зі школою.

Ґрунтуючись на результатах дослідження під час опитування вчителів, можна попередньо окреслити такі основні заходи та тенденції у вихованні екологічної культури учнів молодшого шкільного віку:

1. Ґрунтовне вивчення проблеми.

2. Широке ознайомлення вчителів із станом проблеми.

3. Педагогічно-психологічний всеобуч батьків, специфіки роботи з дітьми.

4. Забезпечення єдності дій усього педагогічного колективу щодо вирішення проблеми екологічного виховання в сучасній школі.

5. Узагальнення передового педагогічного досвіду роботи з екологічного навчання та виховання та впровадження в практику.

На формувальному етапі дослідження нами була визначена система роботи щодо формування екологічної культури, запропоновані цікаві форми роботи, такі як ігри і завдання екологічного спрямування (див. додатки).

Дидактичними умовами формування екологічної культури дітей молодшого шкільного віку, які обґрунтовані в нашому науковому дослідженні є:

а) забезпечення індивідуального та диференційованого підходу до екологічного навчання та виховання, цілеспрямоване використання системи дидактичних вправ.

б) самостійна і творча діяльність, її спрямування на формування пізнавального інтересу до навчання.

Що стосується розвитку пізнавальних інтересів та творчої діяльності учнів, нами були апробовані різні види завдань і вправ, які подані в додатках, саме творчого характеру.

Кожне із завдань пропонувалось учням із врахуванням їх індивідуальних і психологічних особливостей:

а) репродуктивні – відтворення фактичних знань, орієнтування на досвід дітей;

б) розвивальні – на розвиток психічних процесів;

в) творчі – розвиток вмінь та навичок діяльності в нестандартних ситуаціях, розвиток самостійності учнів.

З метою забезпечення більш доцільного педагогічного керівництва навчальним процесом і досягненням його оптимальних результатів нами була проведена цілеспрямована робота із батьками школярів, яка передбачала формування у них адекватного уявлення про екологію, її прояви та причини.

Форми роботи у цьому випадку були:

• спільні збори батьків і дітей;

• індивідуальні бесіди;

• консультації вчителів з батьками;

• педагогічні семінари та інше.

На підсумковому етапі дослідження проводилися узагальнення, одержаних на формувальному етапі експерименту даних.

2.2 Авторські пропозиції

Необхідність подолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорією та шкільною практикою завдання: на основі біосферного підходу підготувати екологічно грамотну людину, яка розуміє значення життя як найвищої цінності, здатна визначати своє місце у світі, брати участь в охороні навколишнього середовища, раціонально використовувати природні багатства, приймати свідомі рішення у сферах життя, де перекриваються інтереси людини як живої істоти, суспільства і довкілля. У системі підготовки екологічно грамотної особистості важлива роль належить початковій школі, яку можна розглядати як початкову ланку збагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення її з цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, гуманного ставлення до довкілля.

Для успішного здійснення екологічного виховання молодших школярів необхідна відповідна підготовка майбутніх учителів. Від рівня підготовки вчителя значною мірою залежить і рівень сформованості екологічної культури молодших школярів.

Компонентно-структурний аналіз поняття “екологічна культура” дав змогу виділити в його структурі такі компоненти: ціннісно-емоційний, змістовий та діяльнісний.

Емоційно-ціннісний компонент характеризують такі показники:

– розуміння не тільки практичної, а й пізнавальної, естетичної й гігієнічної цінності природного середовища, ролі соціально-економічних факторів як у виникненні соціоекологічної кризи, так і в можливому її подоланні, необхідності докорінних змін у взаємодії людини і природи;

– усвідомлення того, що людина – частина природи, таких пріоритетних цінностей, як чисті повітря, вода, продукти харчування, незруйновані природні ландшафти;

– вияв інтересу до розв’язання екологічних проблем, громадянської позиції щодо випадків порушення правил поведінки в навколишньому середовищі, нетерпимості до безвідповідального ставлення до довкілля;

– відмова від споживацької психології, усвідомлення необхідності участі кожного педагога в екологічній освіті і вихованні школярів.

У складному утворенні, яким є екологічна культура, важливу роль відіграє діяльнісний компонент, пов’язаний з оволодінням особистістю такими вміннями і навичками:

– вивчення природи та її охорона;

– здійснення науково обґрунтованих екологічних дій;

– передбачення наслідків впливу людини на природу;

– підпорядковування всіх видів своєї діяльності вимогам раціонального природокористування;

– співвіднесення власної поведінки і діяльності у навколишньому середовищі із мораллю і нормами права в суспільстві;

– оцінки впливу господарської діяльності людини на довкілля.

Становлення екологічної культури учня початкових класів – це один із складних процесів, оскільки основою екологічної підготовки учнів є розуміння ними законів розвитку та взаємодії природи і суспільства.

Таким чином, процес формування екологічної культури учнів початкових класів спрямований на розвиток і поглиблення системи наукових знань про взаємозв’язок і взаємодію суспільства та природи, розуміння багатогранної цінності природи для суспільства взагалі і кожної людини зокрема; вироблення активної природоохоронної позиції; розвиток потреби у спілкуванні з природою та її пізнанні, прагнення до активної практичної діяльності, удосконалення умінь з вивчення, оцінки, покращення стану навколишнього середовища.

Висновки

Отже, виховання бережливого ставлення до природи – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в дитини екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Системна діяльність в галузі охорони природи роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу екологічного виховання. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху. При цьому пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі.

В результаті проведеного теоретичного аналізу виявлено функції виховання в учнів бережливого ставлення до природи: теоретико-методологічна, що зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища; соціально-культурна, що виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми; дидактична, пов’язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи; практична, що пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності.

Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв’язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

Виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів виступають: а) пізнавальна діяльність учнів, пов’язана із спостереженням навколишнього середовища; б) дослідницька діяльність, що передбачає різноманітну активну природоохоронну роботу; в) практична (прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи.

Таким чином, використання екологічного принципу при вивченні навчальних дисциплін забезпечує тісний зв’язок шкільного навчання та виховання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв’язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи та активно формує екологічну культуру молодших школярів.

Список використаної літератури

1. Бойко Е. Екологічні ігри // Поч. школа. – 1997. – № 3. – С. 15-16.

2. Бойко М. Гуртківці закохані в рідний край // Поч. школа. – 1997. – № 3. – С. 41-43.

3. Бровдій В.М. Екологія як наука // Охорона природи. – 1997. – К., 2000

4. Васильченко І. Екологічне виховання у початковій школі // Початкова освіта. – 2005. – № 11. – С. 36-48

5. Дерев’яненко В.О. Екологічне виховання учнів // Поч. школа. – 1989. – № 11. – С. 27-29.

6. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття") – К., 1994.

7. Іванова О. Формування екологічної культури // Поч. школа. – 1998. – № 8. – С. 40-42.

8. Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Поч. школа. – 1998. – №9. – С. 31-34.

9. Картель М., Голуб В., Біда О. Матеріал до вивчення природних зон України // Поч. школа. – 1998. – № 6. – С.32-40.

10. Коваль Н.С. Люби і бережи рідну природу // Поч. школа. – 1991. – № 1. –С. 14-18.

11. Кондратюк О. Методика екологічного виховання у початковій школі // Початкова освіта. – 2003. – № 6. – С. 18-22

12. Маршицька В. Виховання ціннісного ставлення до природи // Початкова школа. – 2002. – № 2. – С. 26-34

13. Маценко. Ж. Мальовнича стежина до людяності // Початкова школа. – 2005. – № 7. – С. 46-50

14. Маценко. Ж. Основи дбайливого ставлення до природи у молодших школярів // Рідна школа. – 2004. – № 8. – С. 121-124

15. Н.Н. Лєтошенко. Екоігри // Початкова освіта. – 2004. – № 6. – С. 12-20

16. Осипенко Н. Особливості еколого-натуралістичного виховання школярів // Поч. школа. – 1997. – № 13. – С. 19-20.

17. Основи екології та соціекології / за ред. М.М. Назарука. – Львів: За вільну Україну, 1997. – 184 с.

18. Печерська Е. Василь Сухомлинський і музичне виховання дітей // Поч. школа. – 1998. – № 4. – С. 26-30.

19. Радченко Т., Кудлай С. Екологічне навчання і виховання молодих школярів // Поч. школа. – 1997. – № 3. – С. 14-15.