Вступ

Вже третє десятиліття поспіль країни світу шукають шляхів переходу від сировинної економіки до економіки, базованої на інноваціях, поступово усвідомлюючи переваги людського ресурсу, тобто знань та нових ідей, над такими джерелами прибутку, як нафта, газ, метал і нерухомість.

Задля цього держави формують національні інноваційні системи (НІС) та працюють над кластеризацією власних економік, намагаючись забезпечити ефективне функціонування «трикутника знань» (освіта–наука–виробництво) саме в тих осередках на власній території, які здатні зробити ці держави конкурентоздатними на глобальному ринку. Таким чином, науково-виробничі комплекси, або ж технопарки, розміщені у певних виокремлених кластерах (локалізованих географічно комплексах виробництв, які спеціалізуються у певному секторі економіки), виявляються найуспішнішими.

Створення європейських технопарків – це не стихійний процес, а одна зі складових державної науково-технічної політики, спрямованої на прискорення й полегшення структури перебудови господарства на наукомістку основу.

Єдиної європейської моделі технопарків не існує. Найбільш типовим для більшості країн є технологічні парки інкубаторського типу, які часто називають інноваційними центрами, але й вони між собою відрізняються за розмірами, складом фірм-клієнтів, мірою прив’язаності до дослідницьких центрів.

Для досягнення нового якісного рівня виробництва й забезпечення інноваційного розвитку країна повинна активно використовувати механізми стимулювання науково-дослідних розробок, одним із яких є створення технологічних парків.

Технологічні парки є своєрідними каталізаторами, які повинні сприяти утворенню наукомісткого сектора промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства. Для країн з економікою перехідного типу розвиток технопарків і стає основою інноваційного механізму, що поєднує в єдиний потік генерування наукових ідей, прикладні розробки й реалізацію наукових результатів у виробництво. Аналіз світового досвіду використання наукових розробок для підвищення конкурентоспроможності продукції, вивчення особливостей створення технологічних парків, проблем їх функціонування є дуже актуальним і перспективним для країни. Це сприятиме стимулюванню інвестиційної активності та механізму ефективного використання науково-технічного, виробничого і кадрового потенціалу та може стати засобом стратегічних економічних перетворень.

Парадоксально, але факт, що саме кризові ситуації викликають бурхливий ріст технопарків. Коли на початку 80-х років райони Великобританії потерпали від кризи в текстильній та вугільній промисловості, Маргарет Тетчер прийняла рішення про створення в цих регіонах поблизу університетів технопарків. Зараз їх понад 40. Ставка на технопарки у Великобританії повністю себе виправдала.

Актуальність теми

Найважливішими процесами, що відбуваються у світовому господарстві з другої половини ХХ ст.. і радикально змінюють його, стали інтернаціоналізація і глобалізація міжнародних зв’язків.

Розвиток й використання наукового потенціалу набуває не тільки державного, а міжнародного значення. В усіх розвинутих країнах науково-технічна політика стає однією з основних частин економічного розвитку.

Технологічні парки - це найбільш масштабні інноваційні центри, у яких забезпечуються умови максимально сприятливі для науково-технічних інноваційних проектів, що виконуються спільними зусиллями наукових центрів і промисловості, це своєрідні вільні територіальні зони «високих технологій». Центром їхнього формування спочатку були університети, що як інфраструктурна складова частина організаційно були чинником інноваційного процесу. Навколо них зосереджувались промислові корпорації, науково-дослідні центри і лабораторії, обчислювальні центри.

Основними компонентами парку є: територія та будівлі; науково-дослідний центр із його кадровим та науковим потенціалом; промислові підприємства та фірми, то перетворюють науковий потенціал дослідного центру в ринкову продукцію; адміністративно-управлінська структура, то забезпечує функціонування всього комплексу як єдиного цілого; заклади інфраструктури підтримки - виробничої та побутової.

Основна ідея технопарків - комерціалізація наукових досліджень університетських, академічних та інших дослідних центрів, наукова продукція яких з допомогою інноваційних процедур доводиться до промислових та комерційних структур. Сьогодні у світі нараховується декілька сотень технопарків різних видів, більшість з яких зосереджено в США, Європі, Японії та Китаї, тобто в регіонах, що економічно найбільш вагомі та найбільш динамічно розвиваються.

Основне завдання парку - перетворити наукові розробки в товар, у корисну продукцію та вивести її на ринок зусиллями нових чи вже існуючих фірм, у тому числі дрібних та середніх.

Технопарки показали свою ефективність щодо скорочення циклу наука — виробництво — споживання. В умовах науково-технічного парку потрібно 3—5 років на створення і просування на ринок нового продукту і ще близько 2—3 років, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку. Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів (університети, приватні промислові підприємства, державні заклади), що входять до парку, позитивно впливає на діяльність кожного з них, сприяючи зближенню науки і виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій. Фірми, які входять до складу технопарків, виділяють кошти на оснащення навчальних закладів, залучають до роботи у своїх лабораторіях студентів та випускників університетів (рис.10.1).

Основні переваги науково-технічних парків:

• інтеграція різних стадій інноваційного процесу;

• промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок;

• скорочуються терміни впровадження та поширення нововведень (новинок);

• спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу;

• створюються умови та можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;

• виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій;

• студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

Для управління технопарком створюється спеціальний орган управління, до функцій якого входять:

• визначення функціональної структури технопарку;

• приймання нових фірм у технопарк;

• розміщення фірм у наявних приміщеннях та надання їм земельних ділянок під нову забудову на території технопарку;

• здійснення контролю за відповідністю діяльності певних фірм завданням функціонування технопарку в цілому та виведення фірми за межі технопарку в разі її невідповідності профілю технопарку;

• створення венчурних фірм і венчурних фондів у межах технопарку

Історична довідка

Уперше словам "парк" у 1951 році названо інноваційний об'єкт у США (штат Каліфорнія, містечко Пало-Альто), де розташований один з найвідоміших і найбільших американських університетів - Стенфордський. Сюди після Другої світової війни повернувся з Гарварда професор електротехніки Фрезерів Тер-май, котрий став деканом інженерного факультету, а потім - віце-президентом закладу. Саме йому належала ідея використання частини університетських земель для створення компактної промислової зони, куди б можна було залучити фірми електронної та авіа космічної індустрії, що бурхливо розвивалися після 1945 року, в першу чергу - за рахунок військових замовлень федерального уряду. Територію було виділено і освоєно - підведено дороги, інженерні комунікації, зв'язок, побудовано та встатковано зручні промислові споруди. створено інфраструктуру сфери обслуговування.

Організації типу "наукові парки" довго лишалися специфічним американським феноменом. У 70-х вони почали з'являтися в Західній Європі, а в останнє десятиліття "паркова хвиля" охопила практично всі розвинуті держави світу і багато країн що розвиваються (Індію, Малайзію, Таїланд та ін.). Нині загальне число різноманітних парків нараховує тисячі. Функціонують і міжнародні асоціації цих організацій.

Перші європейські парки були створені у 1971 році в Шотландії при Единбурзькому університеті і в Карпусі Кембриджського університету. Сьогодні європейська інноваційна структура нараховує понад 1,5 тисячі різноманітних інноваційних центрів, у тому числі понад 260 науково-технологічних парків, яким властивий коротший термін становлення (був досвід, пророблені програми і бізнес-плани).

Технопарки Європи

Взірець європейської моделі організації цього процесу – найбільший технопарк Франції «Софія Антиполіс», розташований на Рів’єрі на площі більш ніж 2 тисячі гектарів. Тут в 1200 технологічних компаніях (близько 100 з них – іноземні) працюють 24 тисячі інженерів та вчених. Приблизно половина компаній займається дослідженнями, інша половина розвиває такі галузі, як інформаційні, агро- та біотехнології. Технопарк було побудовано на початку 70-х років не без допомоги французького уряду, який вклав у його розвиток приблизно 400 млн. франків (витрати приватного сектора склали вдвічі більше). Долучилася і Єврокомісія, яка прагнула зробити південь Франції науково-дослідницьким регіоном. Другим за значенням технопарком Франції є науковий центр у Монпельє, де сьогодні працює стільки ж компаній і десь 21 тисяча вчених та інженерів. Дослідження ведуться у трьох напрямках: медицина, інформаційні та агротехнології. Поштовхом до створення цього технопарку було формування за ініціативою держави спеціалізованих інженерингових і наукових інститутів. Крім того, на базі французьких університетів створено технопарки у Тулоні, Марселі, Моннольсі.

У Німеччині сьогодні працюють три із сімох найкращих кластерів високих технологій в світі, котрі отримали назву «Силіконова долина ХХІ століття» – в Мюнхені, Гамбургу, Дрездені. Мюнхенський технопарк засновано на базі Технічного університету та Баварської академії наук. Уряд країни сприяв розвитку цього технопарку, фінансуючи дослідження у напрямках охорони здоров’я, програмного забезпечення та телекомунікації через фонди. Важливим фактором став також сприятливий клімат у регіоні для розмноження венчурних компаній. Місцевий Технічний університет став фундаментом і Дрезденського технопарку – тут за 66 спеціальностями навчається більше 22 тисяч студентів, просто поруч із технологічним центром та компаніями, що займаються виробництвом чипів та панорамних фотокамер. Великі американські корпорації оцінили перевагу Дрезденського технопарку у створенні підприємств, спеціалізованих на мікроелектроніці, і вкладають сюди мільярди доларів. У Гамбурзькому технопарку швидко ростуть інноваційні компанії, сконцентровані на дослідженнях в області мультимедіа. Значну частку фінансування ці технопарки отримують з федерального та місцевих бюджетів.

Концепцію розвитку Технологічних центрів у Латвії було прийнято в 1992 р. Управлінням Вищої освіти, науки й досліджень Міністерства освіти та науки. Латвійський Технологічний Центр (ЛТЦ) – перший технологічний центр у Латвії – був створений у червні 1993 р.. Засновниками були Ризький Муніципалітет, латвійська Академія Наук, Інститут фізичної енергії, Асоціація латвійських Науково-технічних Суспільств.

Чеський технопарк у м. Борно був організований як акціонерне товариство у 2000 р. організаторами його створення були технічний університет Борно, мерія міста Борно й транснаціональна компанія Р&О.

Технопарк працює з високими технологіями, залучаючи інвесторів висококваліфікованою і відносно дешевою робочою силою. Близькість технічного університету до парку дозволяє компаніям залучити кваліфікованих фахівців і встановити проектні зв’язки з цією провідною установою в області електротехнічного машинобудування. На площадках технопарку працюють підрозділи Siemens, IBM, FEI, SGI, компанії Honeywell i Symbol Technologies. Парк пропонує площі для виробництва, зборки й НИОКР.

Відкриття у Литві Технологічного парку Клайпеди, розташованого в академмістечку Клайпедського університету, відбулося 16 січня 2004 р.

Клайпедський парк здійснює підтримку новаторських ідей, що спрямовані на розвиток регіональних компаній. Технопарк є громадською організацією, засновниками виступили Клайпедський університет і міністерство Литви.

У науковий парк входять 56 компаній. Основу діяльності становлять розробки в області біотехнологій. ЗМІ й мультимедіа, автоматизації, телекомунікацій.

В Австрії із приблизно сотні університетів кожен четвертий працює над інноваційними рішеннями в галузях штучного інтелекту та розвитку програмного продукту в мультимедіа. Столиці провінцій, такі як Лінц, Грац, Зальцбург, Інсбрук об’єднують науково-дослідницькі інститути та університети з інноваційними центрами і технологічно орієнтованими підприємствами. Австрійські технопарки зосереджені на дослідженнях в галузі інформаційних технологій та телекомунікації: технопарк Хагенберг у землі Нижня Австрія налічує 30 компаній, а другий великий комплекс, Techno-Z, об’єднує 80 фірм, які співпрацюють із промисловими підприємствами, коледжем телекомунікаційних технологій та університетами. Показовою є діяльність Віденського ділового центру (VBC), котрий ще 1985 року консолідував дослідницькі інститути, які займаються молекулярною і клітинною біологією, і промислові концерни навколо університету із потужною науковою базою у царині біотехнологій. Сьогодні там працює більш ніж 700 учених і навчаються студенти із 40 країн. Центр має зв’язки із біоцентрами по всьому світі й створив більше 51 тисячі робочих місць.

До Асоціації фінських наукових парків TEKEL сьогодні входить 24 технопарки. Вони об’єднують приблизно 2400 компаній та більш ніж 50 тисяч спеціалістів, а річний обіг капіталу в них перевищує 120 мільйонів євро. Один з них, побудований 1982 року на базі університету всесвітньо відомого міста Оулу, працює не тільки у царині телекомунікації, але й медицини і біотехнологій. Студенти вже з третього курсу беруть участь у роботі інноваційних фірм технопарку. Технопарки країни всіляко підтримують не лише місцеві та центральні органи влади, а й різні фонди та асоціації. Приміром, Національне технологічне агентство TEKES інвестує в інноваційні проекти від 30 до 80% власних коштів.

Російські технопарки використовують практично весь діапазон сучасних організаційно-правових форм, притаманних ринковій організації економіки. Приблизно у 46 % випадків технопарк є закритим акціонерним товариством, у 25 — це товариство з обмеженою відповідальністю. В інших випадках використовуються інші організаційно-правові форми, наприклад, об'єднання юридичних осіб (асоціації) тощо.

Майже всі технопарки Росії забезпечені офісними приміщеннями, близько 60 % з них мають ще й виробничі площі. Власні будинки, приміщення мають близько 15 % технопарків, інші ж орендують площі (в основному у засновників, на пільгових умовах, найчастіше — на безоплатній основі, що є специфікою Росії). Проблема придбання власних приміщень для технопарків є дуже гострою, й її ще належить вирішити. Фактично ж лише технопарки — «власники» приміщень можна цілком віднести до діючих.

Серед вдало функціонуючих наразі в Росії технопарків найбільш високий рейтинг мають Томський міжнародний діловий центр «Технопарк», московські технопарки «Центр», «Москворіччя», науковий парк МДУ, Зеленоградський науково-технологічний парк, «Технопарк» ЕТУ (м. Санкт-Петербург), Башкирський інноваційний науково-технологічний парк «Башкортостан» (м. Уфа).

Розвинені технопарки-лідери мають спеціально спроектовані будинки, що функціонально зорієнтовані на найкраще виконання завдань, які стоять перед ними. У Росії таких технопарків менше 20 % від їхньої загальної кількості. До таких, наприклад, належить Науковий парк МДУ, що займає територію загальною площею 3,2 га. МДУ (основний засновник) передав технопарку право безкоштовного користування землею на 10 років. Спеціально для технопарку на території збудовано вісім двоповерхових будинків площею 500 м2 кожний. Ці будинки й споруди є часткою у статутному фонді технопарку іншого засновника. У будинках розміщуються фірми-орендарі й сервісні служби, а також виділені й обладнані приміщення під конференц-зал площею 40 м2, виставочний зал — 100 м2, кафе — 20 м2. Один із будинків цілком відведено під телекомунікаційний центр, поруч із яким встановлено супутникову антену. Крім того, на території технопарку є складські приміщення загальною площею 200 м2.

Як правило, російські технопарки, особливо на етапі їхнього створення, розміщуються у приміщеннях ВНЗ та інших засновників. Замість зведення спеціальних будівель фірми технопарків нерідко пристосовують для своїх потреб нежитлові споруди, цехи підприємств й інші будинки. Це надає їм змогу у стислий термін надати малим наукомістким фірмам, що лише розпочинають справу, набір послуг, використовуючи наявні на цей момент можливості. У Росії таких технопарків переважна більшість — понад 80 %.

Українські технопарки

Українські технопарки (перші з яких з’явилися 1999 року) вельми далекі від класичних взірців, оскільки базою мали не вищі навчальні заклади, а науково-дослідні інститути Національної академії наук України (НАНУ). Крім того, жоден вітчизняний технопарк не має промислової зони – всі учасники мають реалізовувати проекти на власних майданчиках, і жоден не має на меті створення малих наукомістких підприємств – розраховують на застосування створених продуктів на існуючих підприємствах України. Та й форма діяльності, реалізована в українських технопарках, ефективна лише для великих науково-виробничих комплексів.

При використанні в умовах України західного досвіду створення і функціонування інноваційної інфраструктури необхідно враховувати, що ні зараз, ні в найближчому майбутньому не доводиться розраховувати на бюджетне фінансування технопарків, інкубаторів й інших інноваційних структур. Практично єдино можливою державною формою підтримки є спеціальний режим інноваційної діяльності, передбачений Законом про технопарки і Законом про інноваційну діяльність. Проте і вони забезпечують компенсацію не більше 10-12 % витрат підприємств на виконання інноваційних проектів.

За останні роки в Україні в основному розроблена нормативно-правова база, що забезпечує економічну зацікавленість в інноваційній діяльності, і, як уже було зазначено, створено 16 технопарків.

Особливість українських технопарків полягає в тому, що податкові преференції встановлені законом не для технопарку в цілому, а для конкретних інноваційних проектів, що проходять державну експертизу і затверджених в установленому порядку.

Результати роботи українських технопарків, і в першу чергу Технопарку "ІЕС ім. Е. О. Патона" і Технопарку "Інститут монокристалів" показують, що вони вже зараз є дієвою ланкою, реально об'єднуючою науку з виробництвом.

Показники діяльності технологічних парків тис. грн. (показники загалом)

1. Вироблено інноваційної продукції у 2000 – І півріччя 2003 рр. 1 382 396,50

2. Вироблено інноваційної продукції у І півріччі 2003 р. 611 453,50

3. Реалізовано на зовнішньому ринку інноваційної продукції за І півріччя 2003 р. 60 366,80

4. Сплачені платежі до бюджетів та державних цільових фондів у І півріччі 2003 рр. 25 398,25

5. Створено нових робочих місць у І півріччя 2003 р., чол. 302

6. Обсяг реінвестицій в інноваційні проекти і розвиток інноваційної інфраструктури у 2000 – І півріччя 2003 рр. 101 255,15

7. Співвідношення кредитів та реінвестицій за 2000 - І півріччя 2003 рр.,де 347 132,3 - сума одержаних кредитів у 2000 - І півріччі 2003 рр., а 101 255,15 - обсяг реінвестицій в інноваційні проекти і розвиток інноваційної інфраструктури у 2000 - першому півріччі 2003 рр.

8. Отримано податкових пільг за 2000 - І півріччя 2003 рр. 198 649,47

9. Загальна сума витрат на виконання інноваційних та інвестиційних проектів за 2000 - І півріччя 2003 рр. 1 197 144,19

10. Співвідношення загального обсягу пільг к загальному обсягу витрат на інноваційні проекти за 2000 - І півріччя 2003 рр., де – 198 649,47 - отримані податкові пільги, а - 1 197 144,19 – загальна сума витрат на виконання інноваційних та інвестиційних проектів.

Висновок

Отже, у багатьох країнах світу появу технологічних парків можна пояснити також тим, що їх організація сприяє більш раціональному розміщенню продуктивних сил і, зокрема, децентралізації промисловості, вирівнюванню рівня розвитку периферійних районів і центру. Вони також дають можливість вирішити актуальну на сьогодні проблему реорганізації існуючої системи освіти і наблизити її до потреб розвитку сучасного наукомісткого сектора. Світовий досвід свідчить про високу ефективність технологічних парків та технополісів як центрів інноваційного бізнесу. Їхня діяльність істотно вплинула на структуру і конкурентоспроможність національних високотехнологічних галузей, але процес їх створення може тривати до 10-15 років.

Технологічні парки створюють необхідні умови для швидкого переміщення наукових розробок у виробництво.

Класичний технопарк часто розташований просто на території вищого навчального закладу, який забезпечує замкненість і ефективність технологічного ланцюжка від науково-дослідницьких проектів до випуску нового продукту. Зазвичай у його структурі представлені: інноваційно-технологічний, учбовий, консультаційний, інформаційний, маркетинговий центри та промислова зона, в якій розміщуються інноваційні підприємства. Відтак, правильно побудовані технопарки стають джерелами зародження і росту навіть нових галузей промисловості, адже тут концентруються інтереси університетів, науково-дослідницьких центрів, промисловості, регіональної та місцевої влади, і це забезпечує синергетичний ефект. Саме тому технопарк є символом та рушієм інноваційного розвитку країни.

Основними умовами формування технопарків є збереження й розвиток сформованого виробничого та економічного потенціалу, ділової та соціальної інфраструктури, створення виробничих підприємств нових високотехнологічних і наукомістких галузей, більш органічне включення в міжнародний поділ праці, поява додаткових джерел формування місцевого бюджету й розвитку, послаблення соціальної напруженості.

Пріоритетними напрямками у розвитку технопарків є концентрація ресурсів на проведенні фундаментальних і прикладних досліджень, підвищення рівня інтелектуалізації вітчизняного експорту.

Вихід України з кризи й інтеграція економіки у світове господарство вимагають глибоких соціально-економічних перетворень на основі нового типу стосунків, що базується на застосуванні ефективних технологій та використанні інноваційних механізмів, що забезпечують розробку і виробництво інноваційного продукту і його використання в сфері матеріального виробництва.

Науково-технологічні парки, які поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечують найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт та винаходів у промисловість та бізнес.

Технопарки відіграють велику роль у розвитку авіакосмічної техніки, біоінженерії та біомедицини, у розробці нових технологій в багатьох галузях промисловості та у вивченні Землі та її природних ресурсів. Найбільш перспективними технологічними напрямками є генна інженерія, мікробіологія, фармацевтика, робототехніка і нанотехнології.

Впровадження сучасних технологій в наукомісткі підприємства, технологічні парки сприяє:

створенню нових матеріалів та видів продукції (фармацевтичних виробів, електронного устаткування з обробки інформації, медичної і хірургічної техніки, оптичних приладів та ін.);

розвитку і впровадженню сучасних інформаційних технологій (програмного забезпечення та Інтернет - технологій);

покращенню соціального та екологічного стану окремих територій.

Для подальшого розвитку інноваційної діяльності й інноваційного підприємництва необхідно:

1. Організовувати й проводити обстеження регіонів і давати об’єктивні експертні висновки про доцільність (чи недоцільність) створення в них будь-яких інноваційних структур, які були б адекватними за своїми можливостями у досягненні тих чи інших цілей і завдань у регіонах.

2. Проводити обов’язкову прогнозну оцінку економічних результатів діяльності технопарку (на 5 років).

3. Сприяти підготовці і навчанню команд менеджерів та інших фахівців для інноваційних структур та створити методичне й організаційне забезпечення, у тому числі на базі університетів, державних наукових центрів та інших.

Список використаних джерел

1. Семиноженко В. Формування і реалізація державної науково-технічної політики: пріоритети та шляхи забезпечення: 24 лютого 2003 року на "Інноваційній конференції-" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http :// www.semynozhenko.net.

2. Будкін В. Зони високих технологій: світовий досвід та реалії України/ В. Будкін, Петренко, Тхі Тхань Нгуєн // Економіка України. - 2005. №10.-С.68-74.

3. Виступ В.Семиноженка на науково-практичній конференції "Стратегія сталого розвитку та структурно-інноваційної перебудови української економіки (2004-2015)" 21 квітня 2004 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http :// www . semynozhenko . net .

4. Семиноженко В. Технологічні парки в Україні: перший досвід формування інноваційної економіки / В.Семиноженко //Економіка України. - 2004. - №1. -С.6.

5. Забарная Э. Современные организационные формы инновационной деятельности / Э. Забарная// Економіст. - 2004. - №6. - С.63-65.

6. Инновационная инфраструктура: мировой опыт создания технопарков [Электронный ресурс] // Теория и практика управления. - 2004. - №5.-Режим доступа: http:// www.silicontaiga.ru

7. About Science and Technology Parks [Eлектрон. ресурс]/ Source: 1ASP worldwide statistics on STP's/ 2006-2007. – Режим доступу: http://www.iaspworld.org.

8. Международная ассоциация научных парков. Научные и технологические парки в мире. Статистика, факты, цифры.