Реферат на тему

Еволюція методології фахової соціальної роботи

ПЛАН

1. Психодинамічна, когнітивна, біхевіористська моделі методики.

2. Гуманістичні моделі.

3. Подальше теоретичне осмислення методів.

4. Використана література.

1. Психодинамічна, когнітивна, біхевіористська моделі методики.

Протягом 20—30-х років XX ст. у СІЛА й у Великобританії домінувала психодинамічна модель, основою якої була психоаналітична теорія 3. Фройда, яка головну роль відводить внутріпсихічним процесам людини (взаємодії між інстинктами, мотивами і нахилами). Розвинута і доповнена швейцарським психологом і психіатром Карлом-Густавом Юнгом (1875—1961), австрійським психіатром Альфредом Адлером (1870— 1937), німецько-американським психологом і психопатологом Карен Хорні (1885—1952), ця модель і нині перебуває в арсеналі соціальних працівників.

Сучасна психодинамічна модель соціальної роботи — це модель практики, яка фокусується на внутрішньому світі індивіда і послуговується психічним детермінізмом, тобто принципом, згідно з яким дії та поведінка людини витікають радше з процесу її мислення, ніж з впливів міжособистісних відносин або навколишньої ситуації.

Паралельно з психодинамічною моделлю у 60-ті роки XX ст. розвивалися когнітивна (англ.cognitive — пізнавальний) та біхевіористська (англ. behaviour — поведінка) моделі, які виражали інтерес спеціалістів до процесів мислення і поведінки клієнта. Згідно з когні-тивною моделлю практики соціальної роботи фахівці, які здійснюють втручання, повинні виходити із того, що більшість людських емоцій і форм поведінки зумовлено тим, що люди думають, уявляють, у що вірять, тобто когнітивними процесами («мислення формує поведінку»). А біхевіористська модель спирається на розгляд поведінки людини як такої, що детермінована впливами зовнішнього середовища і спрямована на те, щоб сприяти згасанню небажаних форм поведінки, підсилювати бажану поведінку людей за допомогою різних форм підкріплення і соціального навчання.

У цей час відбувалося творення теорії кризового втручання, якою активно послуговуються і в сучасній практиці. Вона враховує випадки, коли до соціального працівника звертаються клієнти в стані глибокої психологічної кризи, що вимагає оперативних дій і перебран-ня фахівцем на себе відповідальності за розв'язання проблем клієнта.

2. Гуманістичні моделі.

У 60—70-ті роки XX ст. особливого поширення набула гуманістична модель, що розвивалася на противагу психоаналізу і біхевіоризму. Якщо психоаналіз ключовим вважав підсвідомі та ірраціональні чинники поведінки людини, біхевіоризм акцентував увагу на значенні навчання і досвіду, то гуманізм розглядав людину як свідому, розумну, творчу і самодостатню істоту, яка є активним творцем свого життя. Основні положення гуманістичної психології розвивались на основі нчення американських психологів Абрахама Маслоу (1908—1970) і Карла-Ренсома Роджерса (1902—1987). Зокрема, на основі розробленої К.-Р. Роджерсом «клієнт-центрованої моделі» (недирективної дії) ґрунтуються загальні принципи соціальної роботи.

У 70-ті роки XX ст. у соціальній роботі набули поширення соціологічно орієнтовані моделі, імпульсом для розвитку яких стала теорія систем. Системні ідеї орієнтують на розгляд об'єктів соціальної роботи як систем, тобто цілого, що складається з частин. А, як відомо, дослідження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявлення багатоманітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середовищем і зведення їх в єдину теоретичну картину. Отже, системна модель соціальної роботи є моделлю практики, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'ю можна розглядати як систему, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами — державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.

Утвердження екологічного підходу в індивідуальній соціальній роботі зумовлене особливою увагою, що спостерігалася в 60-ті роки XX ст., до проблем екології людини (соціальної екології), зосередженої на вивченні закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища, його збереження і охорони. В організації соціальної роботи екологічна модель пропонує особливу увагу звертати у роботі з клієнтом на рівень співвідношення особистості з навколишнім середовищем (фізичним і соціальним). Зміст діяльності спеціалістів у межах цієї моделі полягає в тому, щоб за допомогою активних методів адаптації і соціалізації клієнта досягнути особис-тісних змін задля досягнення відповідності між станом індивіда й вимогами навколишнього середовища, і у впливі на зміну умов соціального і фізичного оточення, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Протягом 70-х років XX ст. заявила про себе зосереджена на завданні модель, яка орієнтує практичних працівників на осмислення майбутньої роботи з клієнтом. Така робота передбачає вивчення проблеми, узгодження її мети і часових меж, безпосереднє виконання завдання. Ця модель пропонує чітку послідовність діагностики проблеми клієнта та роботи з нею.

У наступні роки намітився розвиток соціально-радикальних підходів, які орієнтуються на політичні та економічні проблеми клієнтів. їх прихильники переконані, що розв'язання соціальних проблем можливе у ширшому контексті, ніж робота на індивідуальному рівні. Радикально орієнтовані спеціалісти, особливо учасники феміністського руху, які виступають за рівноправ'я між жінками і чоловіками, зосереджують увагу на нових соціальних проблемах, розв'язання яких перебуває за межами державних програм (бездомність, сімейне насилля, гомосексуалізм тощо), на пошуку альтернативних систем надання послуг і нових методів практичної роботи, створенні кризових і консультаційних центрів. Соціально-радикальна модель соціальної роботи кидає виклик психологічним поясненням проблем клієнтів і закликає до розгляду балансу влади, використання структурних засобів розв'язання проблем, проведення масових акцій на захист прав клієнтів та інших колективних дій.

Подальший розвиток соціальної роботи пов'язаний з використанням різноманітних технік індивідуальної роботи, поширенням профілактичної роботи та роботою в громаді. У науковому середовищі набули популярності ідеї постмодернізму та інтеракціонізму, які визнають існування множинності істин, розвиток «Я» у процесі взаємодії, що актуалізує діяльність клієнта.

Багато науковців вважає, що психодинамічна модель соціальної роботи, зародившись у 20-ті роки XX ст. одночасно зі становленням соціальної роботи як фаху, домінувала в ній понад 40 років і дотепер залишається однією з наріжних теоретичних концепцій. Однак реальна практика завжди балансувала між психологічними особливостями клієнтів і соціальними детермінантами їх проблем, тобто структурними чинниками складних життєвих ситуацій. Наприклад, запропонована у 20-ті роки М. Річмонд діагностична робота з випадком, що спершу спиралася на психосоціальні, а згодом — на психоаналітичні концепції, співіснувала з парадигмою соціальної роботи, яка виходила із групових соціальних інтересів (рух поселенців та «війна з бідністю»). На цій підставі американські дослідники не визнають лінійного розвитку (як послідовності етапів) методології і соціальної роботи, а ведуть мову про дві її школи (напрями), кожна з яких виробила власні методики, вимоги до на-ничок соціальних працівників і форм їхньої підготовки. І Гредставники однієї з них спираються на індивідуалізований підхід, використовуючи переважно психологічні методи роботи, іншої — на структурний, намагаючись змінити соціальне становище клієнтів завдяки впливу на їх оточення та умови, орієнтуються на роботу в громаді, використовуючи переважно знання із соціології та менеджменту.

Балансування між орієнтацією на індивідуальне і структурне особливо помітне у розвитку соціальної роботи протягом останніх десятиліть у Німеччині (ФРН). За твердженнями німецьких учених, наприкінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. концепції держави загального добробуту і соціальної роботи як суспільного інституту суттєво зміцнилися під впливом кейнсіанства (вчення, яке обстоює активний вплив держави на розвиток соціально-економічних процесів) і фордизму (концепція організації масово-потокового виробництва, забезпечення інтенсивності праці і через це досягнення соціального добробуту тих, хто працює). Узявши на озброєння нео-марксистські і критичні теорії Франкфуртської школи, які наполягали на переосмисленні раціональності побудови сучасного суспільства, критичному ставленні до цієї «масової культури» і «масового суспільства», соціальна робота була спрямована на вивчення власної ролі в капіталістичному суспільстві. Традиційну ідеологію соціальної роботи, зосереджену на відносинах допомоги між соціальними працівниками і клієнтами, замінила ідеологія, заснована на аналізі структурних передумов і причин соціальних проблем. Завдяки цьому розвинувся соціетальний (суспільний) підхід до соціальної роботи, який став основою «критичної» соціальної роботи, зорієнтованої на компенсаційну функцію, забезпечення відтворення робочої сили. Інтеграцію індивіда в суспільство його прихильники витлумачували як інтеграцію у процес виробництва. Це вважалося сенсом соціальної роботи, старань соціальних працівників. На їх погляд, допомога пов'язана із здійсненням соціального контролю, а конкретний клієнт є жертвою соціетальних відносин і політичних структур. Тому насамперед необхідні зміни домінуючих у капіталістичному суспільстві відносин.

Наприкінці 70-х років XX ст. німецькі практики соціальної роботи охололи до макроструктурного економічного і політичного аналізу. У цей період набули популярності психотерапевтичні індивідуалізовані підходи та моделі, вкорінені в теорії «повсякденного життя» і підживлені концепцією сучасного німецького соціолога Юргена Габермаса стосовно «системи» і «світу життя». Згідно з нею комунікативна та культурна практика клієнтів розглядається як автономна соціальна реальність, яка не залежить від об'єктивних умов. Соціальна робота, на погляд її прихильників, є системною діяльністю, яка «колонізуюче» (нав'язливо) втручається в комунікативний світ клієнта, спричинюючи нову патологію. Діяльність соціальних працівників має зосереджуватися на мобілізації інституційних і фахових ресурсів задля допомоги клієнтові налагодити успішне «щоденне життя». Ключова ідея цього підходу полягає у визнанні традицій, комунікативних патернів (стилю, практики спілкування) такого життя, орієнтації на консультування та підтримуюче втручання.

3. Подальше теортеичне осмислення методів.

Повернення до соціальної роботи психотерапевтичних моделей супроводжувалося поширенням теорії криз, яка стверджувала про загальну «кризу норм» — кризу влади, зразків поведінки тощо. Це відбувалося на тлі зростання рівня безробіття в Німеччині, особливо серед молоді, що унеможливлювало підтримання властивих індустріальному суспільству норм життя. Ці соціально-економічні обставини спричинили відмову від погляду на соціальну інтеграцію як на повернення клієнтів до оплачуваної праці. Натомість соціальна робота зосередилася на реальних здібностях клієнта, заохоченні його до подолання власних труднощів, на підвищенні життєвих шансів, а також підтриманні його зусиль у цій справі.

На розвиток теорії соціальної роботи в Німеччині у 80-ті — на початку 90-х років XX ст. впливали ідеї «суспільства розвитку», прихильники яких стверджували про ерозію традиційних родинних і сусідських зв'язків, культури робітничого класу, яка є наслідком процесу капіталістичної модернізації. Усе це спричинило розрив між індивідами та соціальним контекстом. Індивід, на їх погляд, існує сам по собі і не може покладатися на традиційні правила поведінки, поради (наприклад, стосовно виховання дітей, подолання життєвих криз, вибору виду занять тощо), а тому опиняється у «ризикованій» ситуації. З огляду на це соціальні працівники мають забезпечувати професійне консультування, заповнюючи своєрідний вакуум між індивідами і суспільством, створюючи нові основи для соціальних зв'язків.

На хвилі процесу детрадиціоналізації й індивідуалізації суспільного життя соціальну роботу почали вважати ресурсом, до якого можуть звернутися всі прошарки населення, а не тільки маргіналізовані групи. Це означає, що її почали ставити в один ряд з медициною, юриспруденцією, й перестали асоціювати з контролюючою інституцією, дотичність до якої заплямовує її клієнтів.

Розвиток теорії соціальної роботи супроводжували дискусії про права «споживачів послуг», «сервісну орієнтацію» соціальної роботи, зумовлені впроваджуваною тодішніми прем'єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер і президентом США Рональдом Рейганом політикою неолібералізму, що спрямована на обмеження державного втручання у соціальну сферу та обсягу державних соціальних програм. Учасники цих дискусій розглядали клієнта як надзвичайно індивідуалізовану особу, що має право вибору соціальної послуги на вільному ринку. Тому його необхідно звільнити від притаманних соціальній роботі бюрократичних формальностей і надати право впливати на процес соціальної роботи.

Загалом за останні десятиріччя соціальна робота в Німеччині переорієнтувалася із макроструктурних підходів на індивідуалізовані, вважаючи клієнта жертвою соціальних обставин, свідомим користувачем соціальних послуг, наділеним правом вибору її, а також структур, осіб, які надають їх. Цей підхід, що отримав назву «консьюмерізм» (англ. consumer — споживач, клієнт), постав як антитеза багатьом існуючим теоріям фахової соціальної роботи.

Сучасний розвиток теорій і моделей соціальної роботи у світі зумовлений не лише досягненнями споріднених наук (психології, соціології та ін.), а й нагромадженням власних емпіричних даних, відпрацюванням оригінальних методик. Важливу роль відіграв і розвиток непозитивістських наукових парадигм, зокрема філософії постмодернізму, яка давала простір для плюралізму думок і підходів, визнання цінності думки кожної людини, її права на істину. Суттєво позначилися й ідеологічні та політичні концепції, особливо неолібералізм, який підносив свободу вибору в усьому як найвищу цінність, а також соціальні і суспільно-політичні рухи, що обстоювали права дискримінованих груп, та соціальноекономічні кризи, які спричинили у багатьох розвинутих країнах перегляд змісту й спрямованості соціальних програм. Наприклад, у 80-ті роки XX ст. наслідком консервативної соціальної політики у Великобританії та США («тетчеризм» та «рейганоміка») було скорочення витрат на соціальні потреби. Водночас у соціальній сфері виникали комерційні соціальні служби, недержавні соціальні організації, що працювали за контрактом із муніципальними службами. У наступне десятиліття британські лейбористи висунули концепцію «Третього шляху» (Third Way), згідно з якою держава повинна захищати ефективні громади і волонтерські організації, сприяти їхній участі у розв'язанні соціальних проблем. На цій теоретичній платформі сформувалися засади соціальної політики багатьох країн, що зумовлювало поширення у фаховому середовищі відчуття депрофесіо-налізації соціальної роботи. Попри те у Великобританії та США невпинно зростає кількість фахових соціальних працівників, відбувається внутрішня диференціація фаху й певна інтеграція його методів.

Загалом багатоманітність теоретичних і практичних підходів до здійснення соціальної роботи свідчить як про складність і суперечливість процесу її становлення, так і про необхідність плюралізму, що зумовлено бага-томірністю людини як суб'єкта і об'єкта професійної діяльності. Дискусії щодо альтернативних орієнтацій практики соціальної роботи тривають і тепер, у процесі яких відбувається обмін новими ідеями й досвідом. На сучасному етапі соціальна робота досягла зрілого професіоналізму, є науковою і практичною індустрією, в якій зайняті мільйони людей в усьому світі. Поняття «соціальна робота» нині позначає особливий фах, наукову і навчальну дисципліну, що використовує комплексний підхід, є вкрай актуальною і перспективною з огляду на проблеми соціального буття.

Використана література

1. Соловьев А. Процесе рождения новых профессий: социальная работа в США, Великобритании и России // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. — М.: Аспект Пресс, 1997.

2. Социальная работа: Пособие для студентов вузов / Под ред. В. И. Курбатова. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.

3. Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Полтавця. — К.: КМ Академія, 2000.

4. Соціальна робота і роль соціально орієнтованих неурядових організацій. Український і закордонний досвід / А. М. Бойко, В. Збігнев. — К., 2004.

5. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. — К.: УДЦССМ, 2002.