Реферат на тему:

Виготовлення шпалер і гобеленів

Виготовлення шпалер і гобеленів – складний вид ткацького мистецтва. З точки зору текстильного ткання, гобелен представляє собою полотно , в якому піткання повністю закриває основу, тобто представляє собою пітканий репс. В функціональному відношенні, гобелен являє собою стінну шпалеру з фігурними та орнаментальними композиціями, яка правила не тільки тепловою та акустичною ізоляцією світських та церковних приміщень, але одночасно їх прикрашала і розділяла.

Світ, переданий засобами ткацтва, здавна хвилював творчу уяву. Гобеленове мистецтво було відоме ще у Греції і Римі. Копти (перші століття н.є., Єгипет) прикрашали свій одяг невеликими гобеленовими вставками з реалістично по трактованими зображеннями людей, тварин, квіток тощо.

Великого поширення набув гобелен у західній Європі, особливо у Франції. Власне, назва “Гобелен” походить із ХVII ст., і пов’язана з розміщенням новоствореної паризької мануфактури в готелі Гобелен, котрий був куплений у нащадків відомого фарбаря Жана Гобелена. Невдовзі ця назва закріпилась за усією продукцією мануфактури Гобеленів, а згодом, з поширенням цих килимів у Європі, стала загальновживаною.

На Україні давні гобелени мали назви – дивани, опони, шпалери, коберці, перистромати, тапетії; але не одне з них не є найбільш точне, використовуючись по – різному, в залежності від місця і часу. На Першому міжнародному вернісажі художнього текстилю ( Лозана, 1962 р.) Ле Корбюзьє висунув нове поняття “мюральпомад”, яке відноситься до двух основних функцій гобелену, до того, що він повинен висіти і легко переноситись з місця на місце (відношення до стіни – mural, до переносимості – nomad).

Мистецтво українського гобелена, що особливо розквітло в теперішній час, мої давні традиції. Розвиваючись паралельно з народним килимом, гобелен увібрав його стилістику, образність, мотиви. Своєю чергою поява гобеленового мистецтва вплинула на народне килимарство, викликавши появу творів, що поєднують характерні риси народного килима і гобелена.

Часом гобелени називають килимами – картинами. І справедливо, оскільки це мистецтво стоїть близько станкового живопису, використовує його прийоми і методи і глибинно – перспективний спосіб передачі простору, реалістичне трактування зображення, сюжетність та ін.

Але гобелени – це не просто виткані картини. Більше того, перетворення гобеленів у ткані копій живописних полотен завжди вело до занепаду цього мистецтва. Однією з неодмінних вимог до гобелена завжди була необхідність його декоративного вирішення. Орієнтир тут визначений – до багатого джерела народного мистецтва, закрема народного килима

Гобелени, виткані на Україні відзначаються декоративністю, котра полягає у використані обмеженої колористичної гами, у контрастних колірних і тональних зіставленнях узагальнені форм та. ін. Це надає йому своєрідності, виділяє з-поміж аналогічної продукції інших країн.

Синтетична природа гобелена, можливість поєднання практичної доцільності з декоративного принадністю та тематичною змістовністю завжди привертали увагу до цього виду мистецтва.

Українські гобелен розвивався на основі національних художніх традицій, у руслі загальноєвропейських мистецьких тенденцій. Це засвідчують збережені пам’ятки ХVII-XVIII., зокрема, відомі гобелени виткані у Горохові на Волині і в мануфактурах на Лівобережній Україні. У них знайшли відбиток художні риси традиційного народного килимарства: кольорова гама квітково-рослинні мотиви, сюжетна тематика.

Верстати, на яких ткали гобелени є двох типів: вертикальні “краска”, чи як їх називають у східних районах Буковини, “розбої” та горизонтальні.

Для основи використовували вовняні льняні чи конопляні нитки, для бідкання – вовну, натуральний шовк, золоті та срібні нитки. Старовині українські гобелени що збереглися до нашого часу виткані лише з вовни.

Зразком для ткача служив картон, мальований фарбами натуральну величину виробу котрий підкладали під основу верстата. Вовняне піткання переплітало нитки основи, повністю розстилаючи їх з обох боків. Кожну кольорову пляму ткали окремо, за чергою.

Аналогічну техніку застосовували для виконання українських народних килимів з рослинним орнаментом.

На відміну від килимової, гобеленова техніка передбачає виконання виробу із зворотного боку. Нитки піткання після закінчення елементу узору часом обтінали і зав’язали, а іноді сплітали на звороті у вигляді своєрідних ???

Велика стильова спорідненість українського гобелена з деякою категорією килимів спонукала дослідників шукати критерії визначення у відмінностях техніки. Гобеленами вважали всі килими, у котрих були так звані ланцюжки. Проте цей підхід не є вичерпним, оскільки справді монументальні, реалістичні багатофігурні композиції часто виконували килимовою технікою, і навпаки, деякі орнаментальні килими – гобеленовою – ді зворотного боку, з ланцюжками. Той факт, що на Україні гобелени часто ткали як килими, пояснюються тим, що виконували їх народні майстри, які звикли до килимової техніки.

До нашого часу збереглися не всі виткані по Україні гобелени, не всі майстерні, які їх виготовляли, сьогодні відомі. Деякі припущення про існування таких майстерень можна робити на основі таких архівних документів, як наприклад про виробництво гобеленів на Бродовській мануфактурі.

Наприкінці ХІХ –на початку ХХ ст., гобеленове мистецтво переживає упадок, виробництво різко скорочується, що було пов’язане перш за все із зникнення робочої сили – кріпаків, котрі ткали гобелени поміщицьких мануфактурах. Проте виробництво гобеленів не згасає повністю.

Великий вигад у розвиток художнього килимарства на Україні внесла видатна українська художниця О.Л. Кульчицька. Вона створила близько 90 килимових композицій, серед яких і тематичні килими. Один із таких творів – гобелен “Материнство” – прикрашає експозицію Художнього – меморіального музею О.Л. Кумицької у Львові.

Гармонічний розвиток людини нерозривно пов’язаний з естетичним вихованням, один з дійових засобів якого є образотворче мистецтво. З кожним роком дедалі глибше розвивається художня творчість дітей, потяг до різноманітної образотворчої діяльності. Цьому сприяють як уроки образотворчого мистецтва у загальноосвітніх школах, палацах молоді, в гуртках.

Творчі здібності потрібні людині в різноманітній діяльності; немає таких професій – від земних ??? – де можна було б обійтись без творчої уяви, аналітичного мислення, гостроти сприймання та емоційного відгуку на явищах навколишнього світу і немає такої роботи, де непотрібний було б наполегливість, кмітливість, практичні навички роботи з різними матеріалами.

Тому уряд України приділяє велику увагу розвитку образотворчого мистецтва та народних художніх промислів. Декоративний розпис, кераміка, різьблення по дереву, килимарство, вишивка – мають промислове значення і вивчаються у загальноосвітніх і художніх школах.

Розкриваються основні володіння такими техніками і різнобічностями матеріалів, як акварель, олійний живопис, гуаш, темпера, підлаковий розпис, різьблення по дереву. Під керівництвом освічених педагогів учні вивчають і такі техніки, як ??? олівцем, вугіллям, випробовують свої творчі можливості у ліногравюрі, у гравюрі на картоні, аплікація, ???, ліплені, вишивці, ткацтві.

Всю цю велику і складну роботу в школах проводять вчителі образотворчого мистецтва. Звідси сьогодні таке велике значення приділяють професійній підготовці вчителів у вищих і середніх учбових закладах.

Щоб вчитель міг здійснити всі цілі задачі, які перед ним ставить школа, необхідно підвищувати його теоретичну і і практичну підготовку, уділяти велику увагу розробці нових основ змісту навчання і виховання спеціалістів у педагогічних інститутах, університетах, училищах, значно підвищити рівень кваліфікації.

Особливу увагу необхідно приділяти професійній підготовці вчителів образотворчого мистецтва по таким дисциплінам, як рисунок, живопис, композиція, історія і теорія образотворчого мистецтва.

Вчителі з великою пошаною ставляться до благодійної педагогічної праці. Постійно використовують передовий досвіт своїх колег, проявляють при цьому свою особливу ініціативу і винахідливість, практично вирішають складну задачу зближення школи до потреб сьогодення.

Світ мистецтва різноманітний і складний. Для того, Щоб людина вступила в нього не як темний, невідомий ліс, повний усіляких несподіванок, її необхідно залучити до цього прекрасного світу з перших років життя, наполегливо знайомить із скарбницями, накопиченим людствам за багато тисячоліть.

Очевидно, що мистецтво, яке належить народу, стане внутрішній скарбом кожного з нас тільки тоді, коли ми будемо пробуджувати художників у самих собі і в наших дітей.